Давайте читати разом

Леонід Закалюжний – тато двох прекрасних діток: Яринки та Гордійчика. Саме для них він почав писати дуже цікаві, легкі для сприйняття й актуальні вірші. Спробував себе Леонід і в дитячій прозі. У 2017 році він став переможцем всеукраїнського літературного конкурсу «Напишіть про мене книжку» від видавництва «Фонтан казок». У номінації «Добрі пригоди» його рукопис «Острів Циклопа» набрав найвищу кількість балів.
До читання книжок Леонід Закалюжний активно залучає своїх діток. Повчитись у такого татка є чому, тому редакція газети «Прапор» звернулась до письменника із проханням поділитися секретом, як прищепити любов до читання дітям?

Що для Вас означає термін «Дитяча література»? За яким критерієм обираєте книги своїм дітям?

Вважаю, ні в кого не виникає сумнівів у тому, що дитяча література насамперед має бути цікавою та відповідати віковим особливостям розвитку дитини. Але, крім цього, є кілька важливих критеріїв. По-перше, любов, бо тільки написане з любов’ю до світу, в якому живеш, до дітей знайде шлях до маленьких читачів. По-друге, відповідальність за кожне написане слово. По-третє, чесність, адже діти одразу помічають фальш, нещирість або моралізування. Трошки літературного хуліганства й почуття гумору автору також не завадять. А щодо вибору, то ім’я письменника, видавництво, ілюстрації, фахові й читацькі відгуки відіграють вирішальну роль. Хоча іноді можна суто випадково натрапити на неймовірно цікаву, але невідому книжку у книгарні чи в бібліотеці.

На Вашу думку, читати з дітьми тоді, коли вони вже вміють читати самостійно, потрібно? Чи потрібно аналі-зувати прочитане?

Звісно ж, прийде час, коли дитина настільки опанує читання, що допомога тата й мами їй уже не знадобиться. Але поки цього не сталося, їй можна й варто допомагати, особливо зі складними текстами. Розмова ж про прочитану книжку – необхідна, тим більше, якщо дитина сама хоче поділитися думками й емоціями. А зазвичай так і буває, коли текст справді цікавий. Головне при цьому пам’ятати: справжня література, а тим більше дитяча, нікого й нічому не навчає. А якщо навчає, і ще гірше – повчає, тоді це не література. Звісно ж, у першу чергу, це стосується художніх, а не науково-популярних творів.

Ви залучаєте своїх дітей не лише до читання, а й до аналізу прочитаної книги. Часто Вас можна бачити на каналі «UA: Житомир» у рубриках «Літературні новинки». Розкажіть про цей проект нашим читачам.

Поки що залучаю переважно доньку. Разом із нею ми прагнемо якомога цікавіше розповідати на телебаченні про дитячі книжки, які разом прочитали. Вести рубрику мене, насамперед як викладача літератури, запросила ведуча «UA:Житомир» Оксана Гебрич наприкінці минулого року. Спершу я розповідав про новинки «дорослої» літератури у форматі невеличких відеосюжетів. Потім поділився враженням від кількох книжок для дітей. Так і з’явилася ідея залучити до проекту Яринку, щоб зробити рубрику цікавішою та жвавішою. Усе ж таки нечесно, якщо дітям про дитячу літературу розповідає дорослий. Тим більше, їй це вдається значно краще, ніж мені.

Звичайно, у рубриках телеканалу «UA: Житомир» Ви розповідаєте про книги, які прочитали. А які читаєте не для ефіру, а для душі?

Оскільки книги для рубрики «Літературні новинки» я обираю самостійно, то не розрізняю книжки «для ефіру» та «для душі». Та й загалом я ніколи не ділив прочитані книжки за таким принципом, мабуть, тому, що фахово займаюся літературою, отже, читаю все. Хоча, безумовно, маю більш улюблені й менш улюблені книжки, а серед прочитаних є і відверто погані. Але навіть від прочитання кепської книжки може бути користь. Принаймні знатимеш, як не слід писати.

Ким із літературних персонажів Ви могли б бути?

Колись Іван Тургенєв припустив, що кожен із нас скидається на ідеаліста Дон Кіхота або скептика Гамлета. Цілком можливо спроектувати цю модель на будь-яку людину. Хоча життя значно складніше й цікавіше за будь-який літературний сюжет, просто зазвичай ми цього не помічаємо. Водночас можу сказати, що в кожному зі створених мною персонажів є частинка мене як автора.

Де берете натхнення? Що взагалі спонукало писати дитячі твори?

Відповідь на це запитання насправді дуже проста – власні діти. Щойно народилася донька, я почав для неї вигадувати різноманітні історії, писати невеличкі віршики. Потім з’явився ще один вдячний слухач і майбутній читач – син. Зараз писати – це внутрішня потреба, яку годі пояснити раціонально. Тішуся, якщо це подобається й іншим дітям. А з іншого боку, подібні історії трапилися навіть із багатьма «дорослими» письменниками, які з народженням дитини почали писати інакше.

Що цікаво читати сучасним дітям?

Певно, найголовніший недолік дитячої літератури в тому, що її створюють дорослі, ілюструють дорослі та видають дорослі. Щоправда, інакше й бути не може. Дорослі ж зазвичай і обирають книжки для дітей. Добре, якщо прислухаються до їхніх побажань і враховують їхні інтереси. Ось це, мабуть, найголовніше. Але я можу розповісти тільки про наш сімейний досвід читання. Мій три-річний син любить не тільки віммельбухи чи казки, а й різноманітні пізнавальні видання на кшталт «Під землею. Під водою» Олександри й Даніеля Мізелінських. Ніби й зарано, але часом повертаємося до однієї й тієї ж сторінки неод-норазово, перечитуємо, роздивляємося. Доньку захоплюють як пізнавальні видання, так і книжки з цікавим сюжетом. А головне, що попереду в нас нові відкриття, враховуючи, скільки цікавого останніми роками з’явилося для молодших школярів і підлітків.

Багато Ваших віршів друкується в журналі «Пізнайко». Сподіваємось, що скоро побачить світ книга «Острів Циклопа», і ми читатимемо ще й Вашу прозу. Що особисто Вам більше подобається писати?
Я не відокремлюю поетичну і прозову творчість. Тим більше, іноді вони дивовижним чином виявляються взаємопов’-язаними. Так, повість «Острів Циклопа» постала на основі невеличкого віршика про циклопа, який боїться, що на його острів потраплять люди. Але вірші, мабуть, писати дещо легше. Іноді поетичний текст народжується майже одразу, іноді потребує шліфування, але часу на вірші особисто я витрачаю значно менше. Прозові тексти натомість вимагають щоденної клопіткої праці, і в цьому є щось навіть не від штукарства, а від ремесла. Але найцікавішим для мене став досвід створення тексту для унікального видання «Це теж зробила вона» – другого тому книжки про видатних українок, розрахованого на вікову категорію 12+. Моєю героїнею стала відома архітекторка Наталія Чмутіна. Я досить довго збирав матеріал, вивчав її біографію та проекти, навіть їздив до Києва й Черкас, щоб ще раз оглянути створені нею споруди: будинок Верховної Ради, готелі «Дніпро», «Либідь» та ін. Чернетка налічує десь понад двадцять аркушів, із яких до остаточної версії потрапило лише найголовніше – все, що можна було втиснути в кілька сторінок, відповідно до технічного завдання від видавництва.

Малюнок до літературного твору допомагає дітям розуміти написане, а коли малює сам автор – це просто неймовірне везіння. Ви є не лише автором, а ще й ілюстратором своїх творів. Розкажіть про те, де вчились малювати?

Перш за все я маю подякувати своїм мамі й дідусеві, від яких успадкував любов до малювання, а також відомому житомирському художнику і своєму вчителеві Віктору Шкуринському, в класі якого в Художній школі Житомирської міської ради я колись ще дитиною навчався чотири роки. Звісно ж, навряд чи це можна назвати професійною художньою освітою, але базові навички я опанував. Крім того, маю своїх улюбленців серед ілюстраторів – і вітчизняних, і зарубіжних. Ще з дитинства захоплююся роботами Ігоря Вишинського, який ілюстрував ледь не всю класичну й сучасну дитячу літературу, що виходила друком у «Веселці» у вісімдесяті – на початку дев’яностих років минулого століття. Саме на цих книгах я, як і мої однолітки, зростав. Також подобається ретро-стиль «батька віммельбухів» німця Алі Мітґуча.

Що порадите почитати з дітьми?

Головне – читати. А що і як – залежить від конкретної дитини та її вподобань. Сьогодні книжковий ринок пропонує видання на будь-який смак і для будь-якого віку, а завдяки спеціалізованим сайтам чи блогам можна уважно ознайомитися з відгуками критиків і читачів про ту або іншу книжку. Як я вже й казав, ми з дітьми читаємо абсолютно різні книжки: від науково-популярних видань і літературних новинок до класики. Серед останніх прочитаних: дитяче фентезі Георгія Почепцова «Золота куля», яке я сам колись прочитав у молодшій школі, класика дитліту «Мурахи не здаються» Ондржея Секори, неймовірно смішна книжка сучасного автора Сергія Куцана «Зюзя», «Міфи для дітей» Ґжеґожа Касдепке. Зараз читаємо тетралогію Лесі Ворониної про таємне товариство. А на полиці чекає свого часу книжка-переможець Книги року ВВС «Мері» Сашка Дерманського.

Що краще?

 

Через місто навпростець

Чимчикує баранець:

– Бе-бе-бе-бетоновоз! –

Не повірите, всерйоз

Всім зустрічним каже він. –

Це найкраща із машин!

 

З дерева гукає грак:

– Автокран, кра-кра-кра-кра-

Кращий в тисячу разів!

Так сказав і полетів.

 

В суперечку випадково

Втрутилась ряба корова:

– Що за жарти? Мій прогноз –

Звісно ж, му-у-у-у, молоковоз!

 

– Ні, мур-р-р-шрутка! – каже кіт.

– Це неправильний підхід! –

Обізвався ще й бульдог. –

Обирати важко, ох!

Та бульдозер, я гадаю,

Інших всіх перемагає.

 

Не хотілося нікому –

І великому, й малому –

Сперечатися з бульдогом.

І узявши лапи в ноги,

Розбрелися хто куди

Ікла, роги та хвости.

 

Самотній привид

 

У покинутому замку

З ночі пізньої й до ранку

Хтось кайданами бряжчить,

Завиває та не спить.

 

Пил змітає із каміння,

Прибирає павутиння,

Із занедбаних кутків

Виганяє кажанів.

 

Пильно з вікон визирає

В ніч безмовну і безкраю.

Запаливши смолоскип,

По підлозі скрип та скрип.

 

Це старий самотній привид

Для знайомств шукає привід:

«Де ж ви, любі гості? Де?!»

Та ніхто, чомусь, не йде.

 

Кактусові сни

 

У вазоні на вікні

Взимку кактус розквітає,

Сумно дивлячись на сніг,

Що, неначе пух, літає.

 

Поки крижана зима

Сніг на землю щедро стелить,

Мріє кактус крадькома

Про розпечену пустелю.

 

Про пустелю, ще й про ту,

Де під сонцем просто неба

Інші кактуси ростуть

Височезні, мов дерева.

 

Горщик надто вже тісний,

Скоро вже й зима набридне.

Кактус спить і бачить сни

Про пустелю. Спить і квітне.

 

Корисні поради

 

– Як, зустрівши вовкулаку,

Не померти з переляку? –

Запитав я у Яринки.

Та, подумавши хвилинку,

Відказала:

– Слід гостинці

Мати усякчас в торбинці:

З ковбасою бутерброди,

Щоб йому жбурнути в рота.

– Ну а мумію зловісну

Як прогнати від під’їзду?

– Бинт купивши їй в аптеці,

Завжди будеш у безпеці.

– А якщо страшезний зомбі

З ями вилізе назовні?

– Досить вже мене лякати,

Йди нарешті спати, тату!

 

Таємниця святого Миколая

 

Я секрет великий знаю:

У святого Миколая

Вірні є помічники.

Це вони під подушки

Подарунки підкладають

Від святого Миколая,

Поки ми сповиті снами.

Перший має голос мамин,

Другий татковим шепоче,

Тишком-нишком серед ночі

Несучи усім в торбинці

І смаколики, й гостинці.

Я секрет великий знаю

Про святого Миколая,

Та дорослим і малим

Я його не розповім.

 

Рекорд

 

У Семена є рекорд:

Вісім тістечок і торт,

Чорна плитка шоколаду,

Біла плитка шоколаду,

Ще й коробка мармеладу!

Все поглинуто за раз –

Свідком був увесь наш клас.

 

Сава також рекордсмен,

Тільки інший, ніж Семен.

Сава бігає щоранку,

Сава їсть щодня вівсянку,

Сава підіймає штангу…

Хто з них справжній рекордсмен?

Звісно ж, Сава! Не Семен.

Інтерв’ю записала  Любов Дем’янчук

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *