Зустріла дев’яносту зиму

Людське життя таке швидкоплинне й унікальне. Та й роки – не птиці, вони не повертаються із вирію. А так хотілося б, щоб журавлині крила ніжно торкнулися і стерли сліди часу на обличчі, а інколи й у душі. Гарна, спокійна жінка вже є прабабусею, а звати її Лідія Христофорівна Нечипоренко. Народилася вона 17 лютого 1929 року в мальовничому поліському селі Кропивня у селянській родині. Тяжке дитинство було у нашої юві-лярки. Хоча кому було легко у ті часи?
Закінчивши лише 7 класів Кропивнянської школи, п’ятнадцятирічною почала працювати. Нарівні з дорослими вибирала льон, молотила зерно, працювала на хмелю, в’язала снопи, підбирала покоси зернових. У рідному селі Лідія Христофорівна зустріла свою долю – Федора Петровича. Створили сім’ю, побудували новий дім. Разом із чоловіком працювали в місцевому господарстві. Жінка має загальний трудовий стаж більше 35 років. За сумлінну працю неодноразово отримувала різні нагороди, цінні подарунки, а також отримала медаль «Ветеран праці».

Продовження читай на сторінках газети “Прапор”.

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *