Чому пам’ять буває жорстокою?

«Літа 7441 від Створення світу, літа 1933 – від Різдва Христового був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ані потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу — старих, молодих, дітей, і ще не наро-джених у лонах матерів», – такими словами розпочалася літературно-історична година-реквієм, присвячена одній із найтрагічніших сторінок історії нашої держави. 30 листопада мала актова зала районного Будинку культури стала сценою пам’яті про Голодомор. Учні Хорошівської гімназії Анастасія Хропанюк, Діна Розводовська, Анна Панченко, Каріна Телятник, Андрій Чайковський, Анна Ярош (8-А), Марина Сівінська (10-А), Олександра Войтенко, Анна Онищук (11-А), Ірина Данюк, Петро Яхимович (11-Б) під керівництвом учителя історії Лідії Леонідівни Рябіченко та педагога-організатора Наталії Миколаївни Муської шукали відповідь на запитання: як же так сталося, що на багатій українській землі без війни, без стихійного лиха почали вмирати хлібороби з діда-прадіда?

На східній території України, де була встановлена радянська влада, будували нове життя. Наприкінці 20-х років у сільській місцевості почали організовувати колгоспи. Вступаючи до них, господар віддавав для загального користування землю, реманент, а в деяких випадках навіть худобу і птицю. Українські селяни не звикли до таких колективних господарств. Із болем і страхом вступали вони в колгоспи. Тих, хто не хотів іти, суворо карали. Вирвані з корінням, вивезені товарняками до Сибіру, на Урал, гинули люди в нужді і злиднях. На початку жовтня 1932 р. в Україні існувало понад 23 тисячі колгоспів, а з них тільки 1403 виконали заготівельний план. Кожна осінь несла селянам розчарування. Радянський уряд на чолі зі Сталіним вимагав від колгоспників дедалі більше хліба, молока, м’яса, овочів. Усе менше і менше залишалося продуктів на зиму. Навіть те, що залишали на насіння, змушували здавати. Осінь 1932 ро-ку для селян видалася щедрою. Врожай був не гіршим, ніж у попередні роки, а навіть кращим. Селяни здали державі запланований податок. Та раптом за першим податком оголосили другий, потім – третій. Постачання хліба на користь держави здійснювалось внаслідок додаткової хлібозаготівлі. Фактично це означало застосування вже відомої продрозвестки. Голодні люди збирали колоски пшениці, залишені на полях, щоб прогодувати дітей. В Україну для виконання плану хлібозаготівлі було направлено комісію на чолі з В. Молотовим. Дії комісії були жорстокими: у селах конфісковували продовольчі та посівні фонди, проводили масові репресії, припинялося постачання товарів. І спалахнув в Україні великий голод, а за ним прийшла смерть. Вимирали сім’ями, кутками, вулицями. Виснажені люди падали під тинами. Селами їздили підводи, збирали померлих і ховали у братських могилах. У той час, як від голоду умирали міль-йони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон. В Україні тоді на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли зерно на горілку, що йшла на експорт. 

Продовження читай на сторінках газети “Прапор”

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *