Олександр Преверенда: «Вулик – це як маленька держава»

Останній місяць літа серпень багатий не лише на сонячне тепло, на щедрі дари полів і садів, а й на різні свята – релігійні, державні, професійні. Серед них – День пасічника України. Сьогодні ми розповімо нашим шановним читачам про відомого у районі пасічника, гарного господаря, добру і щедру людину, люблячого чоловіка, батька, дідуся, – Олександра Яковича Преверенду.
Цей шанований людьми, скромний і працьовитий чоловік народився у 1957 ро-ці у с. Червоне Андрушівського району. З ра-ннього дитинства виростав у труді на лоні рідної природи, черпав життєву науку і мудрість у своїх батьків, переймав у них любов до людей та рідної землі.
Пасічників у родині не було. Любов до бджіл та бажання мати справу із цими божими комахами виявилися у спілкуванні із сусідом – дідусем, що мав пасіку. Ходив до нього по бджілок для батька, у якого був радикуліт, укуси бджіл допомагали йому боротися із хворобою. Потім хлопчина допомагав сусіду доглядати бджіл і від нього навчився цьому «солодкому» ремеслу.
Якось дідусь дав рамку із бджолами і сказав чотирнадцятилітньому Олександру: «Іди й розводь собі бджіл». Приніс хлопець додому цей подарунок, поставив у вулик, змайстрований батьком, і з того часу розпочалась історія молодого пасічника.
Спочатку годував упродовж літа своїх комашок цукровим сиропом, потім до зими у нього вже була ціла бджолина сім’я. Через рік юнак уже мав від своїх комашечок два з половиною відра меду. Почали з’являтися нові бджолині родини.
А коли Олександра призвали на строкову службу в армію, його бджілками вже став опікуватися батько.
Так склалася доля, що понад 12 років Олександр Якович працював на залізниці – перевозив у спеціальних потягах і холодильних спецвагонах різні продукти територією усього величезного Радянського Союзу. Це було життя на колесах. Хоч і складно перебувати по кілька місяців у дорозі, проте захоплююче – побачив багато різних місць, цікавих людей. Життя гартувало молодого хлопця.
Доля закинула Олександра у Володарськ-Волинський. Спочатку тривалий час він працював у потужному тоді підприємстві «Західкварцсамоцвіти». В енергоцеху відповідав за холодильні установки.
Тут, у тодішньому Володарську, створив сім’ю. Поки мандрував світом і поки облаштовувався на новому місці – було не до пасіки. Але коли помер батько, треба було забирати й доглядати бджіл. Правда, люди помітили, що буває, коли помирає пасічник, то пропадають і бджоли. На жаль, так сталося й цього разу. І довелося Олександру розводити медових комашок спочатку. Він уже знав усі премудрості пасічникування – мав ловушки для роїв, знав, що треба робити, – і через певний час у нього уже була власна повноцінна пасіка.
Згодом Олександра Яковича запросили на роботу у Володарськ-Волинський РЕМ, де він сумлінно трудиться й понині на посаді майстра. Робота складна й відпо-відальна. Проте яким би не був важким робочий день, майже не буває такого, щоб господар не приділив часу своєму улюбленому заняттю. Пасічникування потребує постійної праці упродовж року. Догляд за бджолами – тяжкий труд, і якщо не любиш цієї справи, ніколи результату не буде.
Сьогодні у господарстві Олександра Яковича близько 50 бджолиних сімей. Він має транспорт, на якому більшу частину вуликів перевозить у місця, де ростуть медоноси. А 11 вуликів господар розмістив стаціонарно. Це потрібно бачити. На гаражі, який використовується для господарських потреб пасічника, добудувано дерев’яний другий поверх. З вулиці перехожі можуть бачити над гаражем льотки від вуликів, а самі бджолині будиночки вмонтовані у споруду. Всередині на другому поверсі – кімната, у якій змайстровані дерев’яні лежанки прямо на вуликах, де метушаться працьовиті комашки. Ученими й пасічниками-практиками доведено, що лежати на вуликах дуже корисно. Це й відпочинок, і лікування, і профілактика усіляких хвороб.
У Олександра Яковича є «пацієнти», які часто приходять отримати сеанс бджолотерапії і дуже вдячні пасічнику за таку можливість.
– Яким би не був стомленим після робочого дня, а полежу на вуликах якусь годинку – і піднімаюсь, як новенький, можу знову працювати, – каже пан Олександр. 
Звичайно, цим «домашнім санаторієм» із задоволенням користуються усі члени родини па-січника – дружина Ольга Сергіївна, доньки Ірина та Наталія, зяті та три, найдорожчі у світі, дідусеві внучки. Усі люблять мед, по можливості допомагають чоловіку, батьку й дідусю доглядати бджіл, качати мед, а також вирощують біля пасіки прекрасні квіти, які радують і зір, і душу.
А ще у тій «лікувальній кімнаті» у пана Олександра є особливий вулик – відкритий, під склом. Можна відняти дерев’яні стінки цього будиночка і через скло подивитися, що відбувається у вулику. Це дуже цікаво. Правда, комахи не дуже люблять, коли за ними так відкрито спостерігають, – починають сердитися.
– Бджоли – це цілий світ, вулик – як маленька держава. Тут дуже строга організація життя. Кожна комашечка чітко виконує свою роботу. Є тут свій «дитсадок», «школа», «керівництво», «охорона», «обслуга» та інші – і всі працюють злагоджено й безвідмовно, – з теплом у голосі розповідає Олександр Якович. – Навіть трутні виконують свою необхідну функцію. Ось до вулика прилетіла чужа бджілка: коли вона зі взятком, її пускають у вулик, якщо ні – тоді зась. Мало хто знає, що бджілки носять у вулик багато води, бо вона їм дуже необхідна. Робоча бджола влітку живе 35-40 днів, а потім вона зношує крила і гине. Зимувати залишаються бджоли, які народжуються десь у вересні…
Для людини, яка бачила мед тільки на тарілці, – така інформація не просто дуже цікава, а – відкриття. Бджоляр може годинами розповідати про своїх медових комашечок, про особливості догляду за ними, про корисність бджолопродуктів. Це його улюблена справа упродовж десятків років, і він у цьому добре розуміється.
Цікаво, що у житті Олександра Яковича був навіть випадок, коли він за допомогою ліків, власноруч виготовлених на основі бджолопродуктів, урятував від смерті безнадійного хворого на складну форму туберкульозу. Навіть лікарі дивувалися, що той пацієнт досі живий і практично здоровий.
Працювати з бджолами може далеко не кожен. Проте у нашого пасічника чимало учнів, яким він допоміг освоїти цю справу і консультує й досі. Дехто вже перевершив у майстерності свого вчителя, чим він дуже тішиться.
Людина щедрої душі – Олександр Якович – завжди гостинно приймає у себе численних друзів, залюбки пригощає натуральним пахучим цілющим медом, ділиться бджолопродуктами, якщо комусь треба для лікування.
Удосконалення не має меж. Тому пасічник, працюючи завжди дідівським інструментарієм, все ж використовує і сучасні технології. Нещодавно придбав електричну медогонку, яка значно полегшує працю. А ще пасічник читає багато спеціальної літератури, щоб не відставати від новинок в улюбленій справі.
Проте є на сьогодні у бджоляра, як і в його колег, дуже велика проблема. Це отрутохімікати, якими працівники агропідприємств обробляють свої поля. Від цього дуже часто гине величезна кількість бджіл. Це не лише збитки для пасічника – це біда для кожного з нас. Адже від бджіл залежить урожайність наших полів, садів, городів. Тому від імені усіх пасічників Олександр Якович звертається до керівників агропідприємств із переконливим проханням попереджати бджолярів (через ЗМІ, через владу, особисто – як завгодно) про планові рботи на полях зі знищення шкідників. Тоді буде можливість захистити цих важливих для нас усіх комашок від загибелі.
Десь я чула фразу одного мудреця, який сказав, що людство існує доти, доки є на світі бджоли. Це дуже схоже на правду. Тому маємо берегти бджіл, поважати пасічників й усіляко сприяти їм у цій корисній суспільно важливій і такій необхідній для життя людей справі.
Вітаємо Олександра Яковича Преверенду та всіх бджолярів району із Днем пасічника. Хай їм усім здоровиться, хай вони мають добрий здобуток за свою невтомну працю і хай їхні надбання – продукти бджільництва – служать на радість і добро людям.
Надія Панченко.

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *