Історія життя жінки-ветерана

Ганна Олександрівна Якубенко народилася 22 серпня 1920 року. Важким було життя у ті роки, та вона вижила, закінчила школу, а тут… війна.
Ганні Ковальчук (дівоче прізвище) тоді не було ще й 20 років. Вона працювала санітаркою в лікарні м.Києва. Звістка про війну змусила молоду дівчину йти у військкомат, щоб бути корисною своїй державі. У серпні 1941 року була направлена на фронт із Маріуполя. Їхали потягом, ховаючись у вагонах. Дорогою неодноразово потрапляли під бомбардування, які стали бойовим хрещенням юної медичної сестри. Ганна Олександрівна пройшла фронтові дороги з бійцями Першого, а пізніше і Третього Українського фронтів. Дивилась смерті в очі, виносила поранених із вогню. У 1943 році Ганну Олександрівну направили на службу у 17-ту Повітряну Армію в 21-ий авіаполк. Тут жінка освоїла нову професію – кухаря. Ішли бої, на аеродромах доводилося і спати, і їсти. З боями пройшла Ганна Олександрівна Україну, Сталінград, Польщу, Чехію. Перемогу зустріла у Німеччині.
Молоді роки жінка віддала Перемозі, захисту нашої Вітчизни, адже з 23 червня 1941 ро-ку по 1945 рік вона воювала та ще по 25 квітня 1947 року працювала в госпіталі в Німеччині.
Свою долю Ганна Олександрівна зустріла на фронті. Він, Олексій Якубенко, тяжко поранений у ногу солдат, лікувався у воєнному госпіталі.
Війна закінчилася, і молоде подружжя приїхало у Володарськ–Волинський. Тут вони обоє працювали у руднику «Волинському». Виховали двох діток – сина та дочку. Дали їм освіту, путівку в життя.
Ганна Якубенко була привітною жінкою, охайною, дружелюбною, вела активне громадське життя: проводила бесіди серед молоді, розповідала про ті страшні пережиті роки.
Жінка була нагороджена орденом «За мужність», медалями «За відвагу», «За оборону Сталінграда» та іншими ювілейними нагородами.
Так склалося життя жінки, що війна вдруге увійшла в її життя. Кордони між дружніми колись державами стали закриті для військових. Син помер у Росії, а мати навіть не змогла потрапити до нього на похорон. Дочка також живе в Росії. Хто міг собі уявити, що після такого важкого воєнного і післявоєнного життя доведеться відчути на собі страшний подих ще однієї війни, що самій доведеться доживати віку.
Ідуть у небуття ветерани, так мало залишилось свідків тих кривавих подій… Життя їхнє було важким, але вони вистояли, щоб нам жилося краще. Ганна Олександрівна без останку віддала себе Батьківщині. Померла тихо і спокійно, так, як належить людині, яка повністю виконала свій обов’язок перед державою.
Низько схилімо голови перед подвигом жінки-ветерана, вічна пам’ять героям.
Ніна Павицька.

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

One Response to Історія життя жінки-ветерана

  1. Благодарим за внимание,за добрые слова автора статьи,Главу администрации ,соседей и всех жителей за добрые слова об Анне Александровне Якубенко (Ковальчук).Благодарим сотрудников военкомата за участие в похоронах.СПАСИБО ВАМ,ДОБРЫЕ ЛЮДИ ЗА ПОНИМАНИЕ И ПОДДЕРЖКУ !!! С уважением дочь Анны Александровны Татьяна,зять Юрий,внучка Ольга и правнучка Аня.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *