Грушківському будинку культури – 50!

У серпні 2018 року виповнюється 50 років із дня відкриття клубу, збудованого в 1968 році в селі Грушки. Старе приміщення сільського клубу знаходилось у центрі села, за будинком, у якому нині магазин, і було мало пристосоване до проведення культурних заходів, особливо взимку, коли для перегляду фільмів глядачі в залі змушені були дуже тепло одягатися.

Першим директором нового будинку культури, організатором і натхненником успішного функціонування закладу стала Євгенія Бахур (Мудра). Вона заступила на посаду18 серпня 1968 року. Молодого керівника було направлено на навчання на 10-місячні курси при Житомирському культурно-освітньому училищі. За час навчання Євгенія Бахур успішно освоїла гру на баяні, співи, елементи народного і сучасного танцю. 17 років поспіль вона безпосередньо визначала напрямок і рівень культурного життя села. Забігаючи наперед, зазначимо, що навіть перейшовши на іншу роботу (піонервожатою в школу), вважала за обов’язок підтримувати, чим могла, діяльність рідного їй закладу культури, вболівала за своє дітище. Усі художні номери, які створювались в учнівському середовищі, відразу ж переносились на підмостки будинку культури. Склалося так, що в 80-90-ті роки минулого століття діяльність мистецького закладу була нерозривно пов’язана з культурно-виховними процесами середньої школи. Варто згадати такі спільні заходи, як «Нумо, хлопці», «А нумо, дівчата», «КВК» та інші.
Успішному старту роботи нового будинку культури сприяло й те, що колгосп «Маяк» був одним із найбагатших у районі, і його керів-ництво (спочатку – Микола Пантус, пізніше – Петро Малярчук), зробило все можливе, аби коштом і силами господарства побудувати заклад і надалі підтримувати його діяльність на належному рівні.
Приміщення клубу зводили майстри-будівельники села, О. Алєксеєнком було оформлено «візитну картку» будівлі – її фасад. Був затверджений штат будинку культури: директор, художній керівник, бібліотекар, техпрацівник, кочегари.
На відкриття нового будинку культури зібралося дуже багато людей – як місцевих жителів, так і мешканців навколишніх сіл. Силами місцевих митців був даний концерт. Незабутнє враження на присутніх справив концертний виступ творчого колективу Житомирського будинку офіцерів.
Надалі, як воно ведеться, після свята прийшла «проза життя». Зокрема, постало питання: де брати костюми для концертів, вистав. І Євгенія самотужки відшуковувала їх у селі. Згадується їй взяте у людей напрокат вбрання типу «чорноморочка». Лише згодом, за сприяння голови колгоспу М. Пантуса, добротні концертні костюми були замовлені директором аж у Києві.
Першими активними учасниками становлення мистецтва в новому будинку культури стали вихователі сільського дитячого садка, кращого на той час в області. Так, за їх безпосередньою участю був створений і успішно функціонував зведений хор, в якому також були задіяні представники художньої самодіяльності будинку культури і школи.
Самовідданим був внесок у культурне життя села і вчителів школи. Серед мешканців Грушок група педагогів-вокалістів, очолювана директором школи В. Бражевським, навіть отримала назву «Співуча ескадрилья» (учасники: Володимир Ковальчук, Болеслав Гонгало, Микола Федоренко, Іван Жабенко, Людмила Жабенко та інші). Активними учасниками драматичного гуртка були Ольга Ковтуненко, Марія Куліш, Дем’ян Боравський, Микола Ковтуненко, Володимир Бахур. Дочки директора школи М. Прокопчука були гарними вокалістами; Віра Драй співала, як соловейко.
Школярі та молодь села брали також активну участь у роботі будинку культури. Серед найбільших активістів можна назвати: Галину Мишук, Наталію Кордонець, Світлану Нікішову, Тетяну Ковальчук, Валентину Демедюк, Євгенію Токовчук, Людмилу і Руслана Алєк-сеєнків, Миколу Гринчука, Володимира Бобрика, Анатолія Бахура, Анатолія Токовчука, Анатолія Бердака, братів Володимира та Олександра Сівченків.
Силами групи любителів сценічного мистецтва, до складу якої входили представники сільської інтелігенції, а також жителі Грушок, були підготовлені і з великим успіхом неодноразово представлені публіці такі вистави, як «Фараони» О. Коломійця та «На перші гулі» С. Васильченка. Режисером-постановником вистав була Олександра Ботіна. Крім того, схвально сприймалися глядачами і тематичні сценки.
Відповідна увага приділялась і таким розважальним клубним заходам, як кіно, більярд, настільний теніс; працювали гуртки: хоровий, вокальний, художнього читання, танцювальний. Організовувались і проводились тематичні вечори, усні журнали. У свій час у Грушках при будинку культури функціонував навіть філіал Володарськ-Волинської музичної школи (директор А. Лисюк). Школярі почали освоювати музичну грамоту, гру на баяні. Перлиною гурткової роботи вважали духовий оркестр (керівник Ілля Горностай). Для виконавців за кошти колективного господарства були закуплені духові інструменти. Колгосп же здійснював оплату праці диригента та керівника оркестру. Принагідно відзначимо, що з лав виконавців-оркестрантів вийшли досить відомі в наш час фахівці в галузі музики: Микола Бобрик, Олександр Гринчук та Василь Зосім. Останній, до речі, має приїхати і взяти участь вже зі своїм оркестром 18 серпня в концерті на честь 50-річчя будинку культури.
На той час молоді в Грушках і навколишніх селах було стільки, що приміщення для танців було заповнене, а власне танці, під гармошку і барабан, у літню пору, проводились щодня, з вечора і до ранку. Члени товариства «Знання» читали лекції, а також аматори ставили концерти до офіційних дат: Нового року, Дня армії, Восьмого березня, Першого і Дев’ятого травня, тощо. Творчими силами працівників будинку культури урочисто супроводжувались і знакові для села події: отримання юнаками і дівчатами атестатів зрілості, вручення паспортів, проводи хлопців до лав Збройних сил, весілля, дні народження, проводи колгоспників похилого віку на заслужений відпочинок. Варто згадати також концерти перед колгоспниками під час жнив, на фермах, участь в агіт-бригадах.
Пройшовши організаційну фазу і ставши на ноги, творчий колектив Грушківського будинку культури став виїздити з концертами, виставами в сусідні колгоспи, райони, область, на огляди сільської самодіяльності.
У дусі часу партійні органи ра-йону та села зобов’язували штатних працівників культури виконувати і пропагандистську роботу: відповідним чином оформляти засоби так званої наочної агітації (стенди, плакати, Дошки Пошани, тощо), а також слідкувати за їхзадовільним станом.
В 60-90-ті роки робота клубу була настільки плідною та ефективною, що при підведенні в ра-йоні підсумків соціалістичного змагання між сільськими закладами культури Грушки завжди посідали переважно перші місця.
На жаль, із плином часу сумні наслідки перебудови в країні наприкінці двадцятого століття, припинення фінансової підтримки з боку тогочасного мецената – колгоспу, а згодом і його розвал, різке погіршення демографічної ситуації в сільській місцевості, дії інших чинників призвели в кінцевому підсумку до збідніння та занепаду стану культури на селі. Не оминула ця біда і клуб села Грушки. Дах протікає, приміщення не ремонтується. Узимку клуб взагалі не опалюється. Немає господаря! Надія на покращення справ на культурній ниві села пов’язана як і з допомогою відділу культури Хорошівської громади, так і з допомогою приватних підприємців-орендарів. Хочеться вірити, що їх спільними зусиллями, організа-ційною роботою з боку старости села Світлани Бахур, посильною допомогою та підтримкою з боку небайдужих до долі сільської культури людей Грушківський клуб із честю зустріне своє 60-ліття, а можливо, і 100-ліття з дня заснування.
Євгенія Мудра,
Олександр Шевчук.

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *