«Не бійся, тільки вір…»

Шановний читачу! Сьогодні ми запрошуємо тебе до спільних роздумів над духовним життям. Звичайно, це справа досить делікатна і особиста, та важлива для тих, хто прагне пізнати себе та шукає істину, коли не байдужа доля близьких і навіть усієї нації. Отже, говоритимемо зараз про християнське віровчення та його сповідування.
988 року наша земля стала благословенною – сюди прийшло християнство. І не варто сприймати цю подію як звичайний історичний факт, тому що той безцінний духовний скарб, що змінив світогляд праукраїнців, дав можливість і нам, громадянам ХХІ ст. «народитися згори» і переосмислити власне життя.
Минуло 1030 років, а людина й досі вірить у забобони, гороскопи, талісмани…Біблія припадає пилом. Шлях до храму перегороджений базаром, а праця над собою – та де там?..
Нарікання та плітки заполонили суспільну свідомість. Та якщо зазирнути у найглибші закутки душі багатьох із нас, можна пересвідчитися: там для Бога завжди залишалося місце. Може, й зовсім невеличке. Проте було. З’являлися сумніви, а з ними безліч запитань, що часто турбують пересічних українців. А стосуються вони усіх. Бо таки варто переглянути власну систему цінностей, стати більш розважливими та по-справжньому щасливими. Тож давайте поміркуємо над ними разом.
– Яка з християнських конфесій найточніше трактує закони Біблії?
– Наполягати, що лише якась одна правильно пояснює святе Письмо – це дати черговий поштовх до конфліктів на релігійному ґрунті. Є речі, до яких суспільство ще не до-зріло. Відомо, що будь-який розкол виник унаслідок амбіцій, непокори, бунту (1054 рік – поділ християнства на католицьку і православну гілки, 1517р. – зародження протестантизму як результат несприйнаття певних догм католицизму Мартіном Лютером та його прибічниками і т.д.).
Вічні суперечки про існування чистилища, митарств, про те, чи потрібно просити заступництва у святих та Діви Марії, були марними. Тому найкраще оминути гострі кути та залишити ці нюанси владі Всевишнього і шукати те, що єднає. Просто вчитися любити Бога як джерело істини, себе та ближнього.
– У світі понад 2 мільярди християн. То чому ж і досі панує так багато зла?
– Усі ми слабкі. Розуміємо, що між «знати» і «виконувати» може бути прірва. Читали й чули багато про Ісуса та його діла, але рідко проектуємо євангельську науку на власне життя. Один із богословів ХІХ ст. казав: «Набагато легше було Христові зійти з неба на землю, ніж з голови до серця». Віра, не підкріплена справами, мертва. Не забуваймо про це!
– Іноді можна почути репліку: «Бог у мене в серці. Не маю потреби відвідувати церкву».
– Церква – це школа любові. Тут вчимося нею ділитися, наповнюємося через слухання Слова Божого, черпаємо її в Пресвятих Дарах. Тут знаходимо шлях для спасіння душі. Та будьмо пильні: не можна бути двоєдумним. У присутності віруючих одягати маску святості, а поза храмом бути затятим грішником.
– Часто підкреслюють, що існує одна-єдина потреба, яка є основою всього. Це – справжня любов до самого себе. Як оцінити цю позицію з християнської точки зору?
– Щире й радісне сприйняття себе та самоповага роблять із нас щасливих людей. У цей момент у деяких побожних осіб може спалахнути «червона лапмочка» – чи не йдеться про егоїзм? Насправді самозакоханість не має нічого спільного з любов’ю. Вона з’являється тоді, коли ми себе не цінуємо. Егоїст – нещасний, тільки не завжди це розуміє. Тут треба дати чітку відповідь: що означає для мене любити іншого? У Новому Заповіті знаходимо конкретну вказівку: все, що я роблю своєму ближньому, маю насамперед робити собі. Тобто слід однаково ставитися і до себе, і до того, хто поряд.
Лише той, котрий вірить у себе і довіряє волі Творця, – благословенний. Але ми ніколи не зможемо осягнути це самотужки. Я потребую твоєї любові, а ти – моєї. Хочу побачити свою красу – красу Божого творіння – у твоїх очах, як і ти волієш побачити у мені свої сильні сторони. Тільки разом. Окремо нічого не ви-йде!
– Як Біблійські заповіді можуть допомогти сьогодні, адже на сході триває війна. Любити ворогів?.. Як полюбити агресора?..
– Найгірше, що може зробити ворог, – змусити вас його ненавидіти. А на озлобленості ніколи і нічого до ладу не побудуєш. Покликання християнина – зупинити того, хто прийшов захопити його дім і вбити його сім’ю, навіть якщо доведеться натиснути на курок. А визначати вічну волю злочинця буде лише Господь, бо ніхто, крім Нього, не знає людського серця. Полюбити агресора – це молитися за його прозріння і твердо вірити у перемогу, покладаючи надію на силу Божого Провидіння…
…Цей уявний діалог можна було б ще продовжити. І де-хто з необізнаних людей, напевно, вагався б, чи жив Месія взагалі. Проте доведено: Ісус Христос – історична особа. Та вірити у те, чи Він – Син Божий – є особистим вибором кожного. От тільки як же пояснити, чому довго не псується і може зцілювати свячена вода, чому мироточать ікони, а наполеглива молитва оздоровлює невиліковного хворого?.. Як зрозуміти, що особи у стані клінічної смерті «бачать» власне тіло згори і те, як лікарі його реанімують?..
Тож нехай кожен вирішує сам. Але все одно так хочеться бути впевненим у тому, що через призму двох тисячоліть Ісус Христос промовляє до мене і до тебе словами Євангелії: «Не бійся, тільки вір і побачиш Славу Божу».
Марія Чепель.
(У статті частково використані матеріали із християнських часописів).

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *