Серце матері героїв-захисників

Щодня йде на роботу в районний центр зайнятості скромна жінка середнього віку. На перший погляд – нічим не примітна. Проте, якщо придивитися пильніше, то можна побачити в її очах глибокий біль від перенесених хвилювань і тривог. Це мати двох синів-воїнів, які захищали Україну у війні із загарбниками.
Війна на сході України, на жаль, уже впродовж понад чотирьох років приходить у наші домівки тривожними повідомленнями про обстріли зі сторони загарбників мирних населених пунктів на Донбасі, про загибель цивільних людей і воїнів, про використання бандформуваннями заборонених видів зброї, про факти застосування гібридних форм війни не лише з метою фізичного винищення нашого народу, а й потужного психологічного й інформаційного впливу на свідомість громадян, з метою нанесення моральних травм і збитків патріотично налаштованим українцям, аби зламати їхні волю, міцність духу і прагнення до незалежності.
Наш волелюбний народ хоче вигнати ворога з території України, звільнити рідну землю і розбудувати незалежну соборну державу, де б кожен відчував себе господарем, гідною людиною, де кожен мав би перспективу на повноцінне цивілізоване життя і самореалізацію, побудову майбутнього для власних дітей та онуків.
Ми всі перебуваємо у стресовому стані у зв’язку із окупацією Криму та війною на сході України. І кожен сприймає цю ситуацію по-своєму й особливо реагує на неї. Хтось тихенько чекає, чим це все закінчиться, хтось намагається покинути Україну і пережити за кордоном до кращих часів, а хтось наполегливо продовжує підтримувати армію, волонтерів, усіляко сприяти зміцненню обороно-здатності держави, протистоїть навалі фейкових новин і дезінформації, організовує різні акції на підтримку захисників.
Проте найбільший подвиг в ім’я Батьківщини звершують люди, хто особисто іде на фронт і захищає її від підступного і багатоликого ворога. Саме таких наших співвітчизників можна назвати героями, і вони варті нашої вічної поваги і пошани.
Але не меншої пошани заслуговують родини воїнів-захисників, особливо матері, чиї скроні вибілили тривоги і переживання за коханих синів і донечок, хто денно і нощно в молитвах до Господа, Богородиці й усіх святих просить за здоров’я своїх найрідніших і всіх, хто важить життям заради нашої спільної свободи і гідного майбутнього.
Серед таких матерів – наша непоказна, скромна, і лише на перший погляд звичайна жінка – Євгенія Борисівна Клюковська, яка дала Україні двох синів-героїв, наших захисників і ангелів-охоронців.
Євгенія Борисівна народилася на Черняхівщині, проте вже понад тридцять років проживає і працює у нашому районі.
Її синочки-соколята – Микола і Михайло – обидва учасники АТО. Можемо лише уявити, як краялося материнське серце щодня й щоночі за синів, як молилася мати за те, щоб обминули їх ворожі куля, осколок, полон…
Микола 1986 року народження, Михайло – 1990-го. Обидва свого часу закінчили Володарськ-Волинську школу №2. Після школи спочатку старший, а потім і менший здобули будівельні професії в Житомирському професійно-технічному училищі №5. Обидва знають ціну заробленій гривні.
Старший син, Микола, відслужив строкову службу й пішов на контрактну в Житомирську 95-ту аеромобільну бригаду. Був миро-творцем у Косово. З 2014 року служив у зоні АТО. Разом із бригадою десантників-побратимів пройшов весь той героїчний бойовий шлях, відомий як рейд 95-ки, став кіборгом. Служив у зоні військових дій на Донбасі до 2017 року. Отримав два поранення. Носить ворожі кулі в тілі. Має бойові нагороди. Серед них – орден «За мужність» та медалі. Нині Микола Юзефович служить прапорщиком, інструктором в десантно-штурмовому навчальному центрі 199-ї десантно-штурмової бригади.
Проживає в Житомирі. Має родину. Виховує разом із коханою дружиною Інною малесенького синочка Максимчика. Заочно здобуває вищу освіту.
Молодший син Євгенії Борисівни, Михайло, після того, як брат пішов служити в АТО, у 2015 році теж пішов добровольцем захищати Батьківщину. Служив у Дніпропетровській 93-й частині. Повернувся із зони бойових дій у 2016 році. Демобілізувався у 2017-му. Пройшов Авдіївку, Кримське, інші гарячі точки війни на Донбасі.
Євгенія Клюковська – мужня жінка. Життя навчило її переборювати труднощі, постійно працювати. А ще вона має природний дар до співу та віршування. Часто переливає свої страждання, переживання, думки на папір. Ось який вірш вона присвятила воїнам-кіборгам:
Кіборги – це нове для нас слово,
Кіборги – надія і душа.
Ми будемо це довго пам’ятати,
Бо зав’язалася з Росією війна.
Дев’яносто п’ята – це девіз,
Дев’яносто п’ята – це натхнення.
Із-під хмар летить парашутист,
Захищає нашу землю сокровенну.
Думки літають десь у голові –
Сини зробили все, щоб ми війни
не знали,
Щоб діти виросли щасливі, не сумні,
Й щоб голуби літали над містами.
Щоб хліб смачний був завжди
на столі,
І небо синє хай біжить над нами.
Ми більш не хочемо війни!
Хай зацвіте уся земля квітками.
Болять у хлопців рани і серця –
В такому пеклі хлопці воювали.
Вони давали клятву битись
до кінця,
За Україну-неньку гідно помирали.
Відлетів у небо білий птах,
Він і досі там літає над землею,
Відболіла і душа його за нас,
Бо це ж він віддав життя на
полі бою.
30.09.2016.

Вітаємо Євгенію Борисівну із Днем матері. Вклоняємося їй за материнський подвиг. Зичимо, аби вона завжди бачила своїх синів та внуків здоровими і щасливими у мирній Україні.
Надія Панченко.
На фото: 1. Євгенія Клюковська та сини під час строкової служби старшого сина Миколи. 2. Микола Клюковський.

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *