Із болем у душі та гордістю за його життя

Нещодавно жителі нашого району відзначали 95-річчя його утворення. На урочистому святі згадували кращих фундаторів, засновників, будівельників та просто людей, які своєю працею внесли величезний вклад у розвиток району.
Мені відразу спало на думку, а чому б не розповісти про нашого, вже покійного, священика Української православної церкви Олександра Васильовича Залужного, який своєю працею, відданістю служити Богу, вніс величезний вклад у будівництві храму та монастиря в селищі Хорошів. Був настоятелем церкви, добрим порадником, дохідливо проповідував Закони Божі, постійно перебував на території церкви. Без його участі не проводилась жодна робота в церкві та на її території, за що всі прихожани щиро полюбили отця Олександра.
Хочу згадати і його минуле. В далекому 1990-му Олександр Васильович отримав Боже благословення. Його душа і серце стали служити Богові. Почав активно шукати місце для будівництва храму. Вивчав архівні документи попередніх часів. Таки знайшов, що була колись церква святої Покрови, яку спалили в 1941 році. На цьому місці й вирішив розпочати будівництво нової. Днями ходив, приглядався до місцевості, розпитував про історію колишнього храму у старожилів. Невдовзі виготовив проектно-кошторисну документацію на будівництво і розпочав його.
При допомозі селищної ради було приватизовано для будівництва храму та монастиря 2,7 га землі.
Було дуже тяжко, але при допомозі добрих людей, які щиро відгукнулись на прохання настоятеля отця Олександра, будівництво проводилось швидкими темпами. При Божій допомозі, з молитвами на вустах отця Олександра та монаха Паїсія, які самі працювали, не жаліючи сил, на найбільш відповідальних ділянках, проводячи електрозварювальні та інші роботи.
Усі прихожани церкви, які мали можливість, брали активну участь, хто чим міг.
Я пригадую, які то були радісні та щасливі роки. Коли ми для працюючих будівельників готоували 3-разове харчування за власний кошт, щоб люди не були голодні та краще і швидше працювали.
Для розрахунків за виконані роботи та придбання будівельних матеріалів наш настоятель шукав кошти по всьому району, а то і за його межами, й добрі люди йому допомагали. Великий внесок у будівництво зробили директор РЕМ Іван Іванович Шевчук, бізнесмени Володимир Кирилович Ковальчук, Анатолій Олександрович Подік, на той час голова селищної ради Валентина Григорівна Онофріюк, будівельники Петро Васильович Ткачук, Василь Вікторович Лірник та ще багато-багато людей, які були завжди поряд із отцем Олександром.
Коли над хрмамом звели перший купол, якого видно аж із навколишніх сіл, сталося Боже видіння. Того дня було сонячно і небо було зовсім безхмарним, але після встановлення купола ще навіть не всі розі-йшлись, як над самісіньким хрестом з’явилась веселка. Постоявши, піднялась і високо пішла в небо. Всі, хто бачив це, були вражені, тому що це був Знак Божий.
Отець Олександр багато побудував для монастирського життя, окультурив землю, де кулись були болота та хащі, викопав ставки та запустив у них рибу, придбав вулики для бджіл, побудував господарський двір, де разом із послушниками тримав кози, кури для монастирських потреб, побудував гараж, баню, заготовив будівельний матеріал для закінчення будівництва храму, заготовив дрова для опалення на декілька років уперед.
Але здоров’я своє не жалів, унаслідок чого страждав на високий тиск. До лікарів не звертався, хоч усі його просили звернутись.
І сталось, що ми його втратили, свого улюбленого наставника, настоятеля отця Олександра, який міг би ще жити та жити.
У розпачі та жалю ми просили єпіскопа Житомирського та Овруцького Паїсія, щоб нам допоміг, аби велика праця отця Олександра не пропала. Щоб нам послали намісника, який би продовжив справу покійного отця та закінчив будівництво храму, який стоїть осиротілий, недобудований, з одним височезним куполом. Просили сина отця Олександра, Андрія, але він виявився неготовим до такої ноші.
Та Бог почув наші прохання.
Нині нашу церкву перейменовано у чоловічий монастир. Прихожани з радістю відвідують богослужіння. Церковний спів та дзвони лунають по всьому селищу, від яких так легко та радісно на серці.
Нині настоятелем церкви та монастиря є отець Трохим – добрий, щирий, молодий чоловік. Ми віримо йому, що він разом із братією з честю продовжить та ще й вдосконалить розпочату отцем Олександром справу служіння Богові. А про нашого спочилого в Бозі отця Олександра ми завжди згадуємо з болем у душі та з гор-дістю за його коротке й таке дорогоцінне життя.
Людмила Ковальчук, прихожанка УПЦ КП.

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *