Квітка-Душа з берегів Ірші

«Ой, не зоря в небі запалала,
То на землі квітка розквітала…»
Діана Гольде.
Нещодавно у соціальних мережах з’явилася інформація про туристичну перлину, велике надбання нашого району – Музей коштовного і декоративного каміння. Там його називають островом скарбів. Ніхто не буде сперечатися, що це дійсно так.


Проте я хочу зауважити, що Хорошківщину можна назвати островом скарбів не лише тому, що природа створила тут дорогоцінні самоцвіти, а ще й тому, що наше прекрасне поліське поіршання народжує талановитих людей, що прославляють свій край, несуть у світ любов і тепло, які складають неоціненне багатство нашої землі ще більше за дорогоцінне каміння.

Невеличке село Поромівка пишається тим, що тут на берегах тихоплинної Ірші бігала босоніж і вбирала в себе красу рідного краю маленька дівчинка Валя Бондар, яку зараз добре знають в Україні та за її межами як талановиту актрису, співачку, заслужену артистку України Валентину Бондар-Мацялко.

Вона і належить до самоцвітів, що виграють багатьма гранями свого таланту як наші дорогоцінні берили і топази. Але це одухотворені самоцвіти!
Буйноцвітного травневого дня подарував Господь батькам дівчинку. Вона була квіткою серед чотирьох братиків. Виростала у батьківській любові.
Закінчила Поромівську загальноосвітню школу. Потім, подолавши великий конкурс у 30 осіб на місце, вступила на навчання в Дніпропетровське театральне училище.
– По закінченні училища на роботу мене запрошували в кілька великих театрів України. Але я обрала дрогобицький…, – згадує Валентина. Доля привела її у галицьке містечко, щоб вона там зустріла свою «другу половинку»… Саме у Дрогобичі познайомилася з Іваном Мацялком – уже відомим на той час солістом гурту «Соколи».
Дві прекрасні творчі особистості поєднали свої долі. Благословив їх на шлюб сам Папа Римський Іван Павло ІІ. Одружувалися Мацялки в Італії.
«Іван був моїм ангелом-охоронцем», – каже пані Валентина. З любов’ю розповідає, як він із задоволенням бавився з маленькою донечкою Ганнусею, підтримував дружину, коли вона навчалася в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, завжди спонукав її до творчого зростання, розумів і підтримував.


Валентина та Іван припустити не могли, що їм судилося бути разом лише дев’ять літ.
Здоров’я видатного артиста підірвала тяжка хвороба, і у віці 58 років він відійшов у засвіти. Тяжку втрату Валентині допомогла пережити донечка, родина, друзі та улюблена робота в Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької.
Всезнайка інтернет розповідає, що актриса Валентина Бондар-Мацялко співпрацювала з Львівським телебаченням: була ведучою програми «Декори», читала прозу та вірші. Вона діяльна в громадському житті Львова й області, неодноразово була відзначена Львівською облдерж-адміністрацією почесними грамотами різних років. Удостоєна звання «Заслужена артистка України» з 2016 року.
Маючи видатні природні дані, акторський досвід, праце-здатність та відповідальність, акторка легко й природньо увійшла до репертуару театру. Фаховий поступ, помічений режисурою, дав можливість підвищувати рівень завдань у провідних ролях, що додатково вимагають від драматичної артистки ще й музичних здібностей. Вона зіграла дуже багато жіночих ролей у спектаклях за п’єсами вітчизняних та зарубіжних драматургів і різних постановників: Шаріка («Шаріка») та Ксеня («Гуцулка Ксеня») – Я. Барнича; Сона («Ханума» А. Цагарелі), Сільва («Сільва» І. Кальмана), Наталка («Наталка Полтавка» І. Котляревського) та багато-багато інших – їх успішне виконання Валентиною Мацялко не залишали байдужими українського й зарубіжного глядача.
Окрім того, що Валентина Бондар-Мацялко талановита актриса, вона прекрасна мама і донька. Вона не забуває про свою малу батьківщину, яка її породила і виростила, як весняну квітку, вдихнула в досконале тіло добру і щиру душу. Спочатку Валентина приїздила провідати родичів та батьків, потім стареньку маму. А зараз, коли найближчі родичі відійшли у вічність, вона все ж тримає зв’язок із рідним селом, допомагає у вирішенні проблем його жителів.
Нещодавно пані Валентина пожертвувала солідну суму власних коштів (понад п’ятдесят тисяч гривень) на встановлення вуличного освітлення в рідному селі. Завдяки їй тепер світяться вогнями центральна вулиця і дві менші.
У Поромівці люди уміють цінувати доброту душі, вони висловлюють щиру вдячність пані Валентині за її благодійність і зичать здоров’я та успіхів у особистому і творчому житті.
Хай же розцвітає талант нашої Квітки-Душі! Нехай вона дарує радість людям власною творчістю і щирою вдачею ще багато-багато прекрасних років!
Підготувала Світлана Федоренко.
Фото з відкритих джерел.

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *