Дорога моя матусенька

Я сьогодні, як завжди, в п’ятницю, розгорнула нашу газету «Прапор» (ти любила її читати) і аж посміхнулася… Ми там із тобою на фото, в першому ряду стоїмо, в хорі співаємо, пригадуєш? Мені так стало тепло, я відчула твою турботу (ти ж тоді не дозволила стати мені скраєчку, пам’ятаєш), а тепер я розумію, що навіть і в такі моменти ти мене оберігала. Я, правда, потім трішки засмутилася, бо в статті нічого про тебе не писалося, але ти не гнівайся, бо й дотепер всі згадують тебе як найкращу солістку, твій неповторний голос, милозвучний і разом із тим сильний. Ще ніхто краще тебе на 9 Травня не заспівав «Степом, степом…».
Я зараз дуже на тебе схожа (так, принаймні, кажуть ті, хто тебе знав) і, хоч я не вмію співати, як ти, проте співаю, а іноді, окрім хору, ще й у дуеті. Спасибі, рідненька, що подарувала мені трішечки таланту.
Іноді я спілкуюся з твоїми колишніми колегами по роботі на фабриці. Вони кажуть, що були твоїми подругами, і мені дуже приємно – адже пам’ятають. Розповідають про твій трудовий подвиг, хоча ми всі знаємо про це й самі. Мої хлопчики (зараз вони дорослі, я тобі розповідала) -у них уже є донечки, вони ще в школі писали про тебе, що їх бабуся Галя – герой праці, вона нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора, вона прославляла наш Володарськ-Волинський не лише піснею, а й звитяжною працею.
Ти не любила розповідати про себе багато, проте я розуміла вже тоді – ти дуже сильна і незалежна і, напевно, ці риси допомагали тобі жити, жити так, щоб ми, твої діти та внуки, тобою гордилися. А ще ти чомусь не любила, коли тебе хвалять. Я навіть пригадую, що про орден тобі сказала сусідка, вона в газеті прочитала, і ми з братиками так хотіли, щоб ти вранці на роботу йшла в новому платті, а ти одягла простеньке, в квіточки, що тобі пошила твоя сестричка.
Мамулічка, я ж про тебе написала в музей – мене попросив директор, він робив експозицію про героїв району,… а я тобі й не сказала. Не сердись, ти ж заслужила, щоб про тебе знали.
А ще я хочу досягти твоїх вершин! Мамулічка, я для цього дуже старанно і чесно працюю. Ти тільки не свари мене, що я похвалюся – мені здається, щ о мене поважають. У мене дуже гарне керівництво, щирі й добрі колеги, тому я вірю, що й надалі не підведу тебе – ти ж учила жити і працювати так, щоб гордилися люди, що знають тебе.
Я тобі казала, що мені незабаром на пенсію, ти ж знаєш – мені скоро стільки, як було тобі, коли ти нас залишила. Та що пенсія в порівнянні з пам’яттю! Ніякі роки не зітруть спогади!
Ніякі роки не зітруть спогади й про тебе, про Жінку, яка своїм життям заслужила шану від усіх, хто мав честь її знати.
Згадайте і пом’яніть її добрим словом.
Мамулічка, я згодом розповім тобі, як святкували 95-річчя району, бо саме через це я написала, а ти, якщо зможеш, помолися Богу за процвітання тепер уже Хорошівщини, всіх її мешканців, за мир і злагоду між усіма, від кого залежить наше майбутнє.
Надія Осадчук.
На фото: Галина Войналович.

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *