Долю працею мережила

Зима 1929 року видалася суворою. Шалений вітер піднімав кучугури снігу високо в небо і жбурляв у вікна. Дороги стали непрохідними.
Саме в таку пору 1 лютого народилася друга дитина в сім’ї селянина Корнія Михайловича Семенія в селі Гацьківка. Дівчинку назвали Олею.
Через три роки після її народження померла старша сестричка, і в батьків залишилася одна дочка. Проте безмежна батьківська любов у ті складні часи не змогла захистити дитину від усіх труднощів життя.

Батьки Ольги робили все можливе, щоб їх дитина була грамотною й освіченою. Батько придбав роз-різну азбуку, яка допитливій і наполегливій дівчинці дала можливість складати прості слова і речення.
А тому й не дивно, що в 6-річному віці 1 вересня 1935 року вона, переступивши поріг школи, почала успішно навчатися в першому класі.
Навіть сьогодні, через багато років, Ольга Корніївна згадує добрим словом свою першу вчительку Броніславу Францівну Скочко, яка розпочала її шкільну академію.
Коли Ольга закінчила шостий клас, ще навіть не почалися канікули, а в країні розгорнулася страшна біда – розпочалася війна, перший день якої дівчинці запам’ятався на все життя. Саме після 22 червня 1941 року розпочався страшний відлік – перебування під німецькою окупацією.
Сусіди, родичі, односельці, яким дозволяв вік і здоров’я, пішли боронити Вітчизну. З них мало хто повернувся живим. Ольга Корніївна каже: «Війна вкрала нашу юність, ми, діти, зразу стали дорослими».
На початку 1944 року радянські розвідники зайшли в село, побували в будинку Корнія Михайловича. Це вже було визволення від окупантів. Прийшла велика радість.
День Перемоги Ольга зустріла, уже працюючи на пошті села Турчинка. А вже у вересні 1945 року вона продовжила навчання в 7 класі Кропивнянської середньої школи.
У ті важкі післявоєнні роки практично були відсутні підручники, книги, зошити, учнівське приладдя, тому доводилося з паперових мішків виготовляти все власноруч.
Закінчивши 7 класів, дівчина вступила в Житомирське медичне училище, проте через матеріальні нестатки і смерть батька змушена була залишити навчання.
4 квітня 1948 року райком комсомолу направив її на роботу піонервожатою в Новоборівський дитячий будинок-інтернат. Тут вона по-справжньому поринула у світ дітей, яких там нараховувалося 140. Сироти, як ніхто, хотіли почути від своїх наставників слова любові, доброти, відчути захист від життєвих негараздів.
Саме в цьому закладі Ольга Корніївна зрозуміла, що її серце має належати дітям, і ця любов назавжди ввійшла в її життя.
Трохи пізніше вона працювала піонервожатою в школі в рідній Гацьківці. А в 1951 році вступила на заочне відділення педагогічного інституту за спеціальністю «російська мова та література» і перейшла викладати ці предмети в Фасівську семирічну школу.
Через три роки Ольга Корніївна уже працювала на постійному місці роботи в рідній Гацьківській семирічці вчителькою ро-сійської мови і літератури.
Саме тут сповна розкрився її талант учителя. Вона любила свою роботу, любила дітей, дуже ретельно готувалася до уроків, допізна засиджувалася над учнівськими зошитами.
На кожному уроці вчителька прищеплювала своїм учням любов до рідного краю, до Батьківщини, вчила любити художнє слово, книгу.
У 1977 році Гацьківська восьмирічка була реорганізована в початкову школу. Це було для Ольги Корніївни та колективу школи великим потрясінням. Адже на той час у закладі навчалося 99 учнів. Проте була побудована нова Кропивнянська середня школа, і туди на навчання перейшли учні й частина вчителів, у тому числі й уже досвідчена вчителька Ольга Корніївна Бовкун. Тут вона сумлінно трудилась, була наставником для молодших колег, надійною опорою для керівництва школи. У 1984 році вийшла на заслужений відпочинок.
За сумлінну і багаторічну педагогічну працю Ольга Корніївна в 1973 році була нагороджена Почесною Грамотою Міністерства освіти України, а в 1979 році їй вручено знак «Відмінник народної освіти України».
Доля розпорядилася так, що мені довелося упродовж чотирьох років працювати в Гацьківській 8-річній школі поруч із цим талановитим педагогом. Маючи на той час невеликий досвід педагогічної праці, я навчався в неї, переймав усе позитивне, добре і корисне. Відвідував її уроки, позакласні заходи, придивляючись до роботи з дітьми.
Високоосвічена, інтелектуальна, інтелігентна, начитана, з серйозним цілеспрямованим поглядом ця тендітна жінка вражала своєю працездатністю і відповідальним ставленням до роботи. Середнього зросту, підтягнута, рухлива, привітна і усміхнена – такою вона запам’яталася нам, її колегам.
Її уроки відзначалися різноманіттям методів, прийомів і форм викладання, використанням наочності, техзасобів, матеріалів додаткової літератури. Чітко поставлений голос, педагогічна вимогливість спонукали учнів бути працьовитими, наполегливими, дисциплінованими.
Ольга Корніївна досягла високих результатів у своїй роботі. Її поважали батьки дітей, яких вона навчала, колеги, слухалися учні.
Завдяки їй і вчителям, які працювали поруч, Гацьківській школі вдалося випустити багатьох випускників, 13 із яких стали педагогами. Це, зокрема, М.П. Кос та О.Г. Ющенко, які працювали директорами шкіл, Ю.Г. Градовський – народний артист України, який у свій час працював учителем Гацьківської і Кропивнянської шкіл, О.В. Семеній, колишній інспектор райвно і вчитель, С.С. Журавський – нині директор Фасівської школи та інші.
Ольга Корніївна Бовкун завжди переймалася проблемами і невдачами інших, підтримувала їх у важких ситуаціях. У зв’язку з цим згадується подія, пов’язана з необхідністю влаштувати на проживання молоду вчительку. Ольга Корніївна без жодних вагань запросила її до себе, в свою хату і прийняла її як свою рідну дочку. Зараз її колишня квартирантка проживає в Іршанську й називає свою колишню хазяйку другою матір’ю, підтримує з нею постійні дружні стосунки.
Ольга Корніївна з повагою і вдячністю згадує своїх колег, яких вважає гарними педагогами, майстрами своєї справи і вдячна долі за те, що вони були її колегами. Це Ганна Гнатівна Антонюк, Рімма Павлівна Семеній, Тамара Михайлівна Тичина, Марія Петрівна Семеній, Катерина Степанівна Кос, Софія Ничипорівна Кучер, Петро Олексійович Семеній, Анатолій Йосипович Пантус, Юрій Григорович Градовський, Катерина Іванівна Градовська, Віра Микитівна Гамоцька, Віра Петрівна Красуцька, Болеслав Целестинович Гонгало, Юлія Прохорівна Собко, Зінаїда Михайлівна Забродська та багато-багато інших славних педагогів.
Нині Ольга Корніївна Бовкун проживає у своїй рідній Гацьківці. Намагається бути в курсі подій у державі, в районі та області. Порається по господарству, хоча уже підводить здоров’я. Дуже радо завжди спілкується з людьми. Має що розповісти й дати мудру пораду, бо прожила складне, сповнене постійного самовдосконалення та самовідданої праці життя. Вона завжди любила свою роботу, учнів. От тільки постійно болить серце шанованої жінки за те, що поступово гине село, зменшується його населення, дуже мало діток, виїжджає молодь. І спогади раз у раз повертають Ольгу Корніївну в молоді роки, коли в селі вирувало життя, людям тут було затишно і комфортно. І дуже хочеться жінці, щоб колись все-таки її Гацьківка засвітилася вогнями у вікнах нових будинків, щоб народжувалися дітки, щоб у її рідного села, якому вона віддала своє життя, було майбутнє.
Леонід Тичина, смт Нова Борова.

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *