Наш славний і рідний, найкращий у світі…

Літа, як листки календаря, швидко облітають. Здається, ще зовсім недавно ми, маленькі сестрички Зоя і Таня Ходаківські, ласували матусиними смаколиками, відчували її теплі долоні на чолі, спішили зі своїм татусем до дитячого садочка, а потім бігали до школи, здобували професії у вузах і, дякувати Богу, працюємо за обраними спеціальностями. Тепер маємо власні сім’ї, діток, кожна із нас має своє життя, крокує дорогою власної долі… Проте дуже часто думками ми тут, у рідному Іршанську, поруч зі своїми дорогесенькими батьками. Так, на жаль, лише в думках ми можемо бути усі разом… Дуже рано відійшла у засвіти наша дорога матуся. Проте тато упродовж усіх років намагається зберегти тепло сімейного вогнища, щоразу з любов’ю чекає на нас і огортає великим теплом і турботою. Ми дуже любимо нашого татуся, дідуся і хочемо йому доземно вклонитися за його батьківську любов, за його піклування і сердечне тепло.

Нашому дорогесенькому татусеві Миколі Тодосійовичу Ходаківському 12 грудня виповнюється 80 років.

Пам’ять повертає нас у дитинство. Батьки змалечку вчили нас бути чесними, порядними, справедливими, поважати людей, нікого не ображати, працювати так, щоб робота приносила радість і задоволення. Тато і мама дали нам усе, що необхідно для життя, ми за це їм щиро вдячні.

Нашого татуся Господь обдарував багатьма талантами. Ще з дитинства він любив щось вирізати, майструвати. Мав нахил до малювання. Він щиро залюблений в українські народні пісні і виконує їх на гармонії.

Ми, діти, виростали у дитячих ліжечках, які змайстрував наш ненько, а потім вони довго слугували багатьом іншим родинам. А як ми стали спинатись на ніжки, тато змайстрував нам стоянку на коліщатках, щоби ми швидше навчилися ходити.

Коли ми пішли до школи – тато вчив нас фотографувати. Це стало для нас великим задоволенням, а потім захопленням.

Від років, коли ми ходили у садочок, і аж до закінчення школи нашого тата обирали у батьківські комітети групи дитсадка, класу, школи, бо він завжди турбувався і про нас, і про інших діток, був активним у громадському житті й відповідальним.

Тато і мама вчили нас працювати на землі, ми допомагали садити городину. Батьки дуже любили вирощувати безліч різних квітів. І нам прищепили повагу до праці на землі. У тата на дачі й досі ціла оранжерея.

Матуся наша теж була великою рукодільницею. Вона в’язала гачком, спицями, вишивала гладдю, хрестиком. На згадку по собі залишила багато робіт, які тато ретельно зберігає. Уже багато років матусі немає поруч із нами, проте в татовій оселі скрізь її незрима присутність. І ми щиро вдячні за це.

Щоб не впасти у відчай від самотності, тато розпочав писати книги, в яких розповідає про велику плеяду рукодільниць із багатьох сіл району, про рідний край та обдарованих людей різних професій.

Читачі районної газети «Прапор» часто знайомляться з його кореспонденціями. З-під його пера побачили світ п’ять книг. Це «Сльозинки мого щастя», «Місто, народжене титаном», «Диво калинове», «Життєві скарби» та «Перлина душі». Ці книги можна побачити в школах і бібліотеках району, в «Українській світлиці» Діани Перетейко в смт Іршанськ та в музеї історії району.

За творчу працю і активну громадянську позицію наш татусь нагороджений медаллю «Ветеран праці», знаками «Відзнака селищного голови» та «За особливі заслуги перед селищем». У селі Гуто-Добринь, де він народився, на будинку встановлена пам’ятна дошка.

Ось уже 45 років росте і дає врожаї на радість мешканців будинків №24 та №26 по вулиці Шевченка в Іршанську волоський горіх, який посадив наш тато. Тут можна побачити годівничку для птахів, виготовлену його руками.

У нашому домашньому «музеї» можна побачити різні фігурки птахів, вирізані з пінопласту. Багато робіт із дерева – це ступка, граблі, ціп, рубель і качалка, різнобарвні ложки, дві кринички, велика писанка та чимало інших речей. У цьому році наш ювіляр заходився вирізати із дерева тюльпани. Після художньої обробки красуються різнобарвні квіти, немов живі. А наприкінці листопада, закінчивши впорядкування на дачі, татусь розпочав оздоблювати малюнками-пейзажами стіни у під’їзді будинку. І тепер усіх, хто лиш відчинить двері, зустрічають білокорі берізки, польові квіточки та соняшники. Так затишно і приємно.

Хоча і дошкуляють хвороби, наш ненько весь час у русі. Захотілось йому вирощувати у бочці огірки, а грядочки він прикрасив власними виробами – грибами-велетнями та лебедями.

Можна ще багато розповідати про нашого дорогого ненька, бо його фантазії, ентузіазму і працелюбству можуть позаздрити молоді.

А ми пишаємося своїм татусем і просимо в Бога йому ще багато літ прожити і зробити багато корисних для людей справ.

Наш славний і рідний, найкращий у світі, з тобою нам завжди затишно й світло. Ти гарний господар і батько чудовий, даруєш нам радість і море любові. Спасибі за ласку, за руки умілі, за те, що підтримуєш словом і ділом.

Аби в словах була пророча сила, і в серці полум’я цвіло,то ми б для тебе все зробили, щоб дня в житті сумного не було.

Достатком хай оселя буде повна, нехай скликає внуків і дітей, а ти красивий, гордий і щасливий до сотні літ щоб зустрічав гостей!

З любов’ю та повагою – донечки Зоя і Таня.

 

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *