Скорботні жнива тридцять третього…

«Тиша. Спершу село наповнили чужі крики. З кожного двору лунало: «Гаварі, где хлєб, с*ка! Куда прячєш народноє добро?” Вигуки супроводжували інші, не менш дражливі звуки – зі скрипом зривалась підлога, брязкав розбитий посуд, з шурхотом валились солом‘яні стріхи. Де-не-де крізь суцільний гул проривалися різкі постріли. Потім село тихесенько вило. Моторошне скавучання лунало з-під кожної хати. То була не худоба чи коти-собаки (їх вже кілька місяців, як не було), а люди. Якби було кому прислухатися до того виття, то міг би почути одне лише слово із мови, що колись була людською. «Їсти, їсти, їсти»,- видушували із себе страшні істоти, похитуючись на порогах своїх хат, які стали їх гробівцями. А потім село замовкло. Жодного звуку. Так страшно воно не мовчало навіть після татарських набігів. Тоді смерть супроводжували голосіння живих. Тепер, здавалося, померла сама смерть. Навіть гамір-лива весняна природа боялась порушити пануючу тишу. Попри квітень на дворі, мовчали пташки, не дзюркотіла вода з-під сірого талого снігу, не шелестіла, спинаючись, трава. Минули роки, село знов зазвучало – чужими піснями, не своїми голосами, незрозумілою лайкою. І лише передранкова тиша нагадувала тих, хто дивували колись світ своїм співом», – написав історик і директор Україн-ського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

В останню суботу листопада в Україні вшановують пам’ять жертв голоду, штучно організованого радянською владою.

Голодомор 1932-1933 років не оминув і Хорошівський (Володарсько-Волинський) район. Статистичні дані того часу засвідчують факт голоду серед жителів району: якщо на 1 січня 1933 року в районі проживало 49 тис. 983 чол., то на 1 січня 1934 року – 47 тис. 835 чол. За рік чисельність населення зменшилась на 2148 людей. Ще одним підтверджуючим фактором голоду в нашому краї є інформація обласного державного архіву: за період із січня 1932 по грудень 1933 років у районі з різних причин померло 5628 осіб. Безпосередньо від голоду, а саме: недоїдання, знесилення, виснаження, нестачі продуктів або авітамінозу (як це зазначено в медичних довідках про причину смерті) та за спогадами очевидців загинуло 466 мешканців району.

Із нагоди Дня пам’яті жертв Голодомору десять історичних фактів у цифрах, які дають зрозуміти увесь масштаб трагедії.

  1. Голодомор в Україні тривав 17 місяців (з квітня 1932 р. по листопад 1933 р.). Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 4, 5, 7 та 9 мільйонів.
  2. З урахуванням непрямих жертв (внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, кишково-шлункових отруєнь, канібалізму, репресій, самогубств на грунті розладу психіки та соціального колапсу), за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей.
  3. Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді від голоду вмирало 17 людей щохвилини, 1 тисяча – кожну годину, майже 25 тисяч – щодня.
  4. Аналіз змісту опублікованих протягом 1929-33 рр. близько 30-ти постанов радянського уряду засвідчує факти свідомого створення таких умов життя для сільського населення. Близько 81% загиблих від голоду в Україні були українцями, 4,5% – росіянами, 1,4% – євреями та 1,1% – поляками. Серед жертв було також багато білорусів, болгар та угорців.
  5. У серпні 1932 був прийнятий репресивний закон, за яким за-кріпилася народна назва «закон про п’ять колосків» – на 10 років ув’язнення або розстрілом каралось будь-яке використання хліба для оплати праці в районах, що не виконали хлібозаготівельних планів. За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 тисяч осіб.
  6. За даними Станіслава Кульчицького (доктора історичних наук, професора), восени 1932 року в Україні було майже 25 тисяч колгоспів, яким влада висунула завищені плани хлібозаготівлі. Попри це, 1,5 тисячі колективних господарств зуміли виконати ці плани і не потрапили під каральні санкції, тому смертельного голоду на їхніх територіях не було.
  7. Найбільш постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Харківська, Полтавська, Сумська, Черкаська, Київська та Житомирська). На них припадає майже 53% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів
  8. За підрахунками французьких демографів, внаслі-док голодомору в Україні не народився 1 мільйон дітей. На загальні цифри смертності вплинуло й віддане тоді владою розпорядження ЗАГСам не реєструвати смерть дітей віком до 1 року.
  9. Учені дійшли висновку, що оскільки у цей період помирали переважно діти й молодь, середня тривалість життя українців у 1933 році становила 7,3 роки у чоловіків і 10,9 років у жінок. За всю історію людства подібних показників ніде не зафіксовано
  10. У 2003 р. Спільна заява делегацій держав-членів ООН щодо 70-ї річниці Голодомору в Україні 1932-33 pp. вперше в історії ООН визначила Голодомор 32-33 років як національну трагедію українського народу, висловила співчуття його жертвам та закликала світову спільноту віддати данину пам’яті тим, хто загинув у цей період історії. Співавторами Спільної заяви стали 36 держав-членів ООН. Вшанування пам’яті жертв Голодомору відбувається не тільки в Україні, а й в усьому світі.

25 листопада о 16.00 годині запалімо свічу пам’яті за безвинно померлими.

Ми пам’ятаємо…

Підготувала Ольга Поліщук за матеріалами з краєзнавчої хрестоматії «Сяє сонце над Іршею» та відкритих джерел.

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *