Маршрут: Хорошів – Говерла – Хорошів (фото)

Осінь тішила останніми теплими днями, сонце гріло по літньому, почалося «бабине літо». Звірившись в інтернеті, що погода залишатиметься такою протягом кількох днів, я вирішив разом з дочкою поїхати на найвищу вершину України гору Говерлу.

Здається, нічого особливого, але наша подорож відрізнялась від більшості. Ми вирішили відстань, яку не можна проїхати потягом долати на велосипедах.

Увечері 17.10.2017 були куплені квитки на потяг Київ – Івано-Франківськ в обидва напрямки (18.10.2017 відправлення з Коростеня 0 21:00, 21.10.2017 відправлення з Івано-Франківська о 21:50).

Склавши все необхідне: особисті речі, ключі для розбирання велосипедів, щоб перевозити в потязі, вело-насоси, фляги з водою та одноразові дощовики, ми о 13:00 18 жовтня вирушили з смт. Хорошів до станціїНова Борова.

Перші 22 км подолали без особливих зусиль, їхали повільно, зупинялись напитись води, перепочити. Одна зупинка була зроблена для того, щоб врятувати вужа, який виліз на проїжджу частину погрітись на теплому асфальті. В Новій Боровій після пікніка, влаштованого на газоні біля вокзалу, ми їздили по селищу шукаючи щось цікаве. О 16:56 потягом Вінниця – Коростень вирушили до Коростеня. Велосипеди залишили в тамбурі вагону, я з дочкою сіли неподалік.

На місці були о 17:35. Ще не стемніло тому ми вирушили в парк. Осінні дерева були особливо красиві. Жовте, багряне листя вабило у парк усіх: мами гуляли з своїми дітьми, і з захопленням фотографували їх, прогулювались пари різного віку, хтось вигулював собаку, дівчата-школярки робили фото для Instagram, діти бешкетували, осіння краса заряджала усіх позитивом. З настанням сутінків наступним місцем, де вирувала позитивна енергія, для нас став фонтан на центральній площі. Струмені води піднімались на висоту 5-6 метрів, ще й підсвічувались різними кольорами, це дуже тішило дітей які щасливі бігали навколо, а батьки сиділи на лавках чи стояли неподалік. Ми зупинились у цьому місці майже на годину.

Час спливав непомітно, ще трохи – і наш потяг, ми вирушили до залізничного вокзалу. Розбирання та пакування велосипедів зайняло близько 40 хвилин. Щоб перевозити велосипед у спальному вагоні, необхідно зняти переднє колесо та запакувати все в чохол. Дізнавшись з якого кінця потягу нумерація вагонів ми приблизно визначили де зупиниться наш, адже посадка всього 2 хвилини і часу бігати по перону та ще й з таким багажем, обмаль. У вагоні велосипеди розмістили на третій поличці. В одному спальному відділенні можна розмістити 3 велосипеди не створюючи незручності пасажирам. Після насиченого дня сон був солодким.

5:45 – Івано-Франківськ. На пероні, відразу біля вагону ми зібрали велосипеди і поїхали кататись по ранковому місту, відвідали «стометрівку», парк Шевченка, мистецьку галерею «Бастіон».

Івано-Франківськ ми бачили не один раз, тому ще до обіду залишили його і вирушили до моєї бабусі, яка живе недалеко від міста. Там ми провели день. Лягли спати ще до 21-ї, підйом був о 2:00, після чого ми подолали 16 км до ЗД вокзалу, в 3:45 потягом Івано-Франківськ – Рахів вирушили до Ворохти. Велосипеди їхали в тамбурі, вагон був плацкартний, людей не багато, тому я з донькою, зайнявши нижню та верхню полички, ще 2 години поспали. Так вчинили майже всі пасажири. Люди їхали різні, хтось повертався додому з подорожі, хтось на базар у Ворохту, хтось, як і ми, їхав, щоб піти у гори. Потяг проїжджав основні населені пункти, з яких роблять сходження на Говерлу чи інші вершини Карпатського хребта, – Ворохту, Лазещину, Ясеня, Кваси.

О 6:30 ми були на пероні. Ворохта зустріла густим туманом і температурою +2оС. Місцеві вказали нам напрямок руху до Говерли. Як виявилось доїхати зовсім не складно – весь час по центральній дорозі у бік Верховини до розвилки з вказівником “до спортивної бази «Заросляк»”, також на проїжджій частині кожен кілометр був відмічений білою пунктирною смужкою з поміткою кількості кілометрів, які залишалися до пропускного пункту у Говерлянський заповідник, який знаходиться в географічному пункті “Завоєла” ( зі слів місцевих все це відноситься до Ворохти, хоч і знаходиться на відстані 8 км від селища). Повернувши з траси через декілька кілометрів нам відкрився вид на Говерлу. В цей час сходило сонце і в його променях гора мала багряний колір, було дуже красиво. Дорогою нас постійно обганяли Ікаруси” та мікроавтобуси з туристами.

На пропускному пункті нам видали ксерокопію з маршрутом та телефонами рятувальних служб, записали прізвище, кількість людей у групі, вид транспорту. За дорослого необхідно заплатити 20 грн, за дитину 10 грн. Від вокзалу ми подолали 13 км не поганим асфальтом, попереду ще 8 по грунтовій камянистій дорозі до підніжжя Говерли.

Далі дорога пішла з відчутним підйомом, ми змогли їхати 4 км, наступних 4 км я вів велосипеди в руках, підйом ставав все стрімкішим. Ми жартували та раділи, що спуск буде легким (ми дуже помилялись, але про це пізніше).

Спортивна база «Заросляк» знаходиться у підніжжі Говерли. Це великий, на даний момент не діючий, багатоповерховий комплекс зі стадіоном. Його було легко впізнати, на дорозі стояли до десятка автобусів, групи туристів готувались до сходження, далі ми вийшли до повноцінного базару, де можна купити необхідні речі, їжу, сувеніри, залишити свої речі, які не потрібні для сходження, взяти на прокат лижні палички (20 грн за шт.). Палички раджу арендувати, хоча б одну, якщо немає своїх трекінгових, врази полегшить дорогу.

Один з продавців погодився зберігати наші речі та приглянути за велосипедами поки ми піднімемось на Говерлу. Грошей не брав, попросив, коли повернемось, щось у нього купити.

Відпочивши ми вирушили в дорогу. Заблукати практично не можливо. Всюди вказівники з написами «Говерла», мітки на деревах та й стежка, яка вже нагадує дорогу, сильно витоптана величезною кількістю туристів. Зі слів одного місцевого жителя 10 років тому на вершину робило сходження до 15 тисяч людей в день.

Подолавши декілька сотень метрів сталась неприємність, що не дала завершити сходження. Через високий темп та немалі фізичні навантаження (навіть для мене) донька сильно потягнула мязи на нозі. Повертатись вона не захотіла і ми продовжили йти. Я їй допомагав як міг , так ми подолали більше 2 км і добрались до відмітки 500 м до вершини. Піднімаючись ми познайомились з багатьма людьми, гори позитивно впливають, всі були доброзичливі, легко йшли на контакт, з задоволенням жартували. Аню підтримували, бажали підкорити вершину. Останніх 500 м були занадто крутими, тому ми вирішили не ризикувати і повернутись, а сходження перенести на інший раз. З плато, куди ми дійшли, відкривався чудовий краєвид на Карпати, добре було видно другу по висоті в Україні гору Петрос.

Хочеться описати кого і де ми зустрічали по дорозі. У лісі люди зустрічались не часто, а коли ми вийшли на ту частину гори, де вона покрита ялівцем і підйом робився все крутішим, стежка була одна по руслу струмка. Люди скупчувались у ланцюг який тягнувся з перервами в десятки метрів до самої вершини. Серед підкорювачів Говерли було багато молоді, переважно студенти, сім’ї, деякі з малими дітьми, а одна сім’я піднімалась з немовлям 3-4 місяців, одна сім’я йшла з собакою, батько вів свого сина-інваліда, монахині теж піднімались, щоб бути ближчими до Бога, четверо бійців АТО несли на вершину дерев’яний хрест. Ще я помітив, що велосипедами були тільки ми.

Повернувшись у Заросляк ми купили сувенір і щоб встигнути на потяг до Івано-Франкіська помчали до Ворохти. Спуск був важким, близько 6 км довелось стояти на педалях, сидіти було не можливо через сильну вібрацію, пальці на руках зводило від постійного натискання на гальмівні ручки. Зворотній шлях в 21 км ми подолали за 1 год 20 хв. У потяг ми сіли голодні, дуже втомлені , але щасливі.

Далі були пересадка і відвідини моїх батьків, велопрогулянка по моєму рідному місту.

21.10.2017 о 16:00 ми розпочали свій шлях додому і 22.10.2017 у 11:00 дістались до Хорошева.

Нам дуже сподобався формат такої подорожі. Коли подорожуєш велосипедом – більше можливостей побачити цікаві місця, подолати відстань 50-60 км, не підлаштовуючись під громадський транспорт. Тому з літа 2018 року такі подорожі я буду організовувати постійно і не тільки в Карпати.

Мандрівники: Роман та Аня Максимів
Транспорт : велосипеди та потяги
Дата подорожі 18-21 жовтня 2017
Подолана відстань: потягом – 1360 км,
велосипедом – 153 км, пішки – 10 км

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *