Зустріла дев’яносту осінь

Щоразу, коли проходжу в Кропивні повз хатину бабусі Галини Володимирівни Кузьменко, в пам’яті спливають образи справжньої укра-їнської жінки, описаної у книжках, відзнятої у фільмах. Під біленькою терновою хустиною обличчя з глибокими зморшками, а в них – неприхована доброта і сором’язливість. Стан підперезаний фартушком, руки витягнуті від тяжкої праці. Вони і хліб пекли, і корову доїли, грядки пололи. Непосидючий характер у Галини Володимирівни. Завжди порядок у домі, в городі межі виплескані й рівненькі.

– Життя моє пов’язане з землею, – розповідає Галина Володимирівна. Мене з дитинства батьки призвичаїли до праці. Найбільше вчили шанувати людей. Не дай Боже сказати на старих «ти». І зараз, у знак поваги, бабуся Галина обов’язково почне розмову з «ви».

У селянській родині Володимира Максимовича та Євдокії Якимівни Кузьменко було троє дітей. Серед цього дружнього сімейного колективу зростала дівчина Галина, яка була найстаршою. Вона, як і її брати Микола і Петро, була тісно пов’язана із працею у сільському господарстві.

Галина Володимирівна народилася 30 вересня 1927 року в с. Кропивня. Сім’я жила дуже бідно. Зі сльозами на очах Галина Володимирівна пригадує 1933 рік. Мати, як та чайка, рятувала своїх дітей. Сушили та перемелювали лушпиння з картоплі, товкли льон і пекли коржі.

Росла Галина жвавою та допитливою дівчинкою. Ой як хотілося ходити до школи, та не було у що взутися. Ходили у «патинках». Закінчила лише 7 класів. Та в день, а, вірніше, ніч з 22 на 23 лютого 1943 року в пам’яті Галини Володимирівни залишиться на все життя. Батько разом із дружиною і всіма дітьми опинилися у партизанському таборі.

Щоправда, батьку судилося недовго партизанити. Десь через місяць він героїчно загинув у одному із боїв. Там його і поховали. А ось матері й Галині разом із загоном довелося пройти чималий бойовий шлях. Війна закінчилася. Відійшла, як страшний сон. Попереду було ще багато мрій і сподівань, попереду було нове життя.

У 1945 році Галина Володимирівна закінчила 10 класів вечірньої школи й пішла працювати секретарем Кропивнянської сільради. У рідному селі зустріла свою долю. Одружилася. У 1955 році у молодого подружжя народилася донька Світлана. Галина Володимирівна пережила багато труднощів, важким був і 1957 рік, коли трагічно пішов із життя чоловік.

Вийшла заміж удруге, народився син Володимир. Кожному з дітей мати допомогла здобути вищу освіту, знайти своє місце у цьому світі. Очі її починають світитися, коли мова заходить про дітей. Тішиться бабуся трьома онуками і трьома правнуками. Любить усіх, про всіх дбає.

На канві її життя доля вишивала візерунки різними кольорами. Галина Володимирівна – учасник війни та інвалід І групи, ветеран праці. Пропацювала секретарем сільради 40 років. У свої поважні літа бабуся непогано почувається, пересувається по хаті. Вона любить, коли її відвідують люди, рада спілкуванню. І стільки в цієї літньої жінки оптимізму, доброти в очах! Часом розповідає відвідувачам повчальні історії зі свого життя. І від душі бажає всім прожити стільки ж років, як і вона, тільки без горя і бід. На жаль, роки – не журавлі. Вони не повертаються із вирію. А так хотілося б, щоб журавлині крила ніжно торкнулися і стерли сліди часу на обличчі, а інколи й у душі таких порядних людей, трудівників, як Галина Володимирівна.

Та час стрімко летить, і 30 вересня Галині Володимирівні виповнилося 90 років. Бажаємо юві-лярці міцного здоров’я, радості від дітей, онуків, правнуків, поваги й любові від рідних та близьких. Многая літа, Вам Галино Володимирівно!

Валентина Журавська.

 

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *