Шлях крізь терни до щастя

Важко уявити, скільки горя може витерпіти одна людська душа. Проте, загартована болем, вона більше уміє цінувати ті моменти радості, які дарує життя, насолоджуватися ними, купатися в них, як в озері. І мешканка села Поромівки, Галина Миколаївна, не зважаючи на прожите важке життя, відчуває, що має все для щастя – велику дружну родину, яка огортає її піклуванням та любов’ю.

А життєвий шлях цієї жінки розпочався 9 серпня 1927 року в с. Кам’яний Брід у працьовитій, добрій родині Миненків. Разом із Галинкою в затишному домі, наповненому теплом та взаємоповагою, зростало ще четверо діток – троє хлопчиків – Олексій, Олександр та Анатолій, і сестричка Ганна. Багато труднощів довелося пережити сім’ї. Зокрема, добре пам’ятає Галина Миколаївна голодний 33-ій рік. У ті страшні часи вижити допомогла годувальниця-корова, а ще сподівання на те, що це невдовзі закінчиться.

Зі сльозами на очах і досі згадує жінка страшну осінню ніч 1937 року, коли із родини назавжди забрали тата, Миколу Олександровича, оголосивши його «ворогом народу». І ніхто не знав, куди його повели і коли він повернеться. Дні за днями, роки за роками чекали батька рідні, проте зустрітися з ним так і не судилося.

Мама, Ольга Іванівна, взяла на свої тендітні плечі
утримання всієї великої сім’ї та господарства. Посильно допомагали й діти, проте без чоловікової підтримки жилося важко.

Галинка закінчила 7 класів Кам’янобрідської середньої школи і розпочала свою трудову діяльність на посаді обліковця в місцевому колгоспі.

Щасливе мирне життя, наче чорний зловісний птах, заступила війна. Галина Миколаївна пам’ятає й досі, як ще дівчам, збираючи квіти в полі, побачила в небі ворожі німецькі літаки і налякана прибігла додому. Пригадує колони радянських солдат, які проходили, відступаючи, через село, та багато поранених бійців, які лежали посед поля. Вони просили води й поїсти, і юна дівчина намагалася допомогти, забираючи з дому останню склянку молока, останній окраєць хліба, та приносила їм. Солдати хапали за руки чуйну дитину, дякували, що не покидає їх.

Ще одним випробуванням для родини став 1942 рік, коли на фронт забрали брата Олексія. На жаль, через рік його уже не було серед живих.

Пізнала страшний біль утрати і сестра Галини – Ганна. У 1948 році трагічно загинув її чоловік – і осиротіло троє маленьких діток. Щоб прогодувати свою родину, сестра змушена була поїхати заробляти гроші. А Галина залишилася з маленькими дітьми, виховувала їх, на деякий час замінивши їм маму.

Через декілька років доля подарувала жінці знайомство з працьовитим чоловіком Сергієм Кравченком, з яким згодом одружилися. У с. Поромівка разом побудували будинок, виростили садок, виховали двох діток – доньку Раю та сина Василя.

Родина жила бідно, тому доводилося важко працювати, щоб звести кінці з кінцями. Галина Миколаївна трудилася в місцевому колгоспі – і на буряках, і на льону, і на хмелю. А чоловік Сергій Йосипович – на Лезниківському кар’єрі оглядачем вагонів.

Після важкої праці на полях жінка постійно підтримувала порядок і вдома. Вправна господиня, любляча мама, чуйна сусідка – такою усі односельці знають Галину Миколаївну. Не любила вона сидіти без діла, тому, коли з’являлася вільна хвилинка, – займалася улюбленим вишиванням чи в’язанням гачком. Її рушники, на яких наче оживали квіти, не раз потрапляли на виставки і викликали неймовірне захоплення у поціновувачів. Усім своїм онучатам, а їх у неї п’ятеро, бабуся вишила рушники, в які вклала безмежну любов і піклування.

Галина Миколаївна не тільки турботлива мама, добра бабуся, але й щаслива прабабуся, адже має шістьох улюблених пра-внуків.

І ось, здавалося б, після усього пережитого мало б початися безтурботне життя, проте важка хвороба прикувала бабусю до ліжка. Донька Рая забрала маму до себе в Невирівку, охопила її турботою та доглядом.

І досі часто Галина Миколаївна із сумом згадує своє дитинство – біленьку хату, квіти під вікном, ті дні, коли вся родина щонеділі сходилася в гості до мами Ольги Іванівни, смакувала приготовленими нею варениками та різноманітними стравами з печі. Й усі ці теплі зустрічі єднали родину, яку неможливо розділити ні горю, ні складним обставинам.

Та час стрімко летить, і 9 серпня Галині Миколаївні виповнилося 90 років. Бажаємо ювілярці міцного здоров’я, радості від онуків та правнуків, поваги й любові від рідних та близьких. Многая літа, Галино Миколаївно!

Ірина Коханська.
На фото: Г.М. Миненко
з онуком Максимом.

 

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *