Вшанували пам’ять полеглих у Другій світовій війні

Щороку травень своїм приходом нагадує нам, сучасникам, про велику перемогу над нацизмом, щоб пам’ять про неймовірну людську мужність і самопожертву в ім’я мирного життя як найсвятішу реліквію дбайливо зберігалася та передавалася з покоління в покоління.

9 Травня – священний день, що уособлює героїзм, силу духу, ратну працю й вічну скорботу за мільйонами нерозквітлих українських доль, нездійснених мрій і задумів. Це день честі та слави нашим батькам, дідам, які відчайдушно чинили опір ворогу на лінії фронту, в підпіллі, страждали в пеклі концтаборів. Це день честі та слави матерям, які на тен-дітних плечах винесли весь непомірно важкий воєнний тягар, невтомною працею наближали Перемогу. Це день честі невідомим солдатам та партизанам, які не давали спокою ворогу ні на мить.

Тож 8 травня жителі Краївщинської громади зібрались відзначити День пам’яті та примирення та вшанувати людей героїчної долі, які були взірцем мужності й патріотизму, на яких ми рівняємось. Мітинг-реквієм розпочався ходою до пам’ятного знаку односельчанам, які загинули у роки Другої світової війни. До підніжжя плит, на яких викарбовано імена героїв, котрі пожертвували життям за Перемогу, було покладено гірлянди та квіти.

Урочисту частину традиційно організував педагогічний колектив Краївщинського НВК спільно з учнями закладу. Голова ради ветеранів Марія Антонівна Синюк зробила екскурс у минуле. На території громади проживає 46 дітей війни, із них – А.М. Литвинчук, котра народилась у Німеччині в буремному 1944 році, 15 учасників війни (тилу), три вдови інвалідів війни: Тетяна Федорівна Корнієнко, Галина Степанівна Мосійчук, Зіна Романівна Гонгало. 13 громадян брали участь в антитерористичній операції на сході України.

Із захопленням слухали спомини найстаршого жителя села, учасника війни, екс-голову ради ветеранів громади Михайла Миколайовича Сергієнка:

– Під час війни у школі розмістились близько сотні, відібраних зрадників Батьківщини. Очолювали їх майор та два офіцери. Вони робили вилазки до села Ришавка та сусідніх сіл. На той час до їх рук потрапила і партизанка Надія Мельниченко, для нас тоді невідома. Катували її довго і жорстоко, її крик було чути аж у селі. Закатували жінку до смерті. Не поховали – закопали… Пройшов час, і її перепоховали, встановили пам’ятний знак. Так загинув і невідомий солдат, який помер від ран у лісах під Іванівкою. Його також перепоховали на нашому кладовищі та встановили пам’ятний знак…

– У березні до села зайшов загін Ковпака. Люди відчули радість і надію. Але загін змушений був просуватись далі на схід до Дніпра. Фашисти лише на третій день насмілились підійти до села, та так і не зайшли сюди. Боялись засідки. Радість пройшла, настала розправа. Наступна велика радість була 31 грудня 1943 року, коли рухалась наша армія, а кавалерійська розвідка сповістила і привітала всіх із звільненням. Через село мчали «Катюші» й інша велика бойова техніка. Всі були здивовані, що через наше село йде така тех-ніка. Вони їхали на схід, визволяти інші території. І вже 14 січня, у різдвяні свята, почалась масова мобілізація нашого населення, яке, пройшовши перепідготовку, рушало в бій. А молодших односельчан мо-білізували на трудову працю – відроджувати сільське господарство.

Тяжкі були часи, але ми відродились. І тому маємо пам’ятати День Перемоги, День пам’яті, вічної пам’яті нащадків, – за-кликав Михайло Миколайович.

Хвилиною мовчання вшанували всіх тих, хто не повернувся з пекла війни 1941-1945 років. У глибокій задумі всі слухали імена 212 односельчан, які не повернулися з поля бою.

Для жителів Краївщини цей день був особливим тим, що на свято завітали племінниці партизанки Мельниченко Надії – Віра Олександрівна, Ніна Олександрівна та Марія Олександрівна, котра розповіла:

– У родині Надії була старша сестра Ганна та менший брат Олександр. Коли почалася війна, Надія з чоловіком пішла в партизани. Народилась і проживала вона в с. Сушки Коростенського району. Німці спіймали і закатували її на території села Краївщина. Чоловік же перебував у лавах партизанів до закінчення війни. Наш тато, брат Надії Олександр, помер рано. До 1976 року він приїздив на могилу сестри, і ми вирішили послідувати його прикладу. Ми щиро вдячні і низько вклоняємось усім людям, керівництву громади за вшанування пам’яті про нашу тітку, за догляд  її могили. Колись це був дерев’яний знак із зіркою. Тепер все осучаснили і ми щиро всім вдячні за це.

Відзначення Дня пам’яті та примирення закінчилось на теплій ноті. Віримо, що День Перемоги у Другій світовій війні сприятиме гуртуванню та єднанню українського народу, кожного з нас, додасть усім наснаги в подальшій розбудові демократичної та заможної держави.

Юлія Гаврилюк, в.о. старости.

 

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *