Таке просте – непросте життя

Мова сьогодні йтиме про жителя с. Торчин Йосипа Володимировича Іванського. Здавалося б, на перший погляд, просту, звичайну людину, яких серед нас багато.

Народився Йосип Володимирович 18 травня 1927 року в с. Ємілівка, на той час Черняхівського району Житомирської області. Через важкі пологи мама маленького Йосипа померла, коли йому виповнилося лише 3 дні. Батько дитини одружився вдруге. У цій родині згодом народилося ще шестеро дітей. Родина була незаможною, але всі діти були працьовиті, жили дружно.

Батько Йосипа працював у колгоспі, ще до початку війни став інвалідом,
утративши ногу. Йосип, бо був старшим, виконував вдома всю чоловічу роботу. Навчався в школі в рідному селі, закінчив 6 класів.

До армії хлопця призвали в серпні 1944 року. Приймав юнак присягу на вірність Батьківщині 9 травня 1945 року в 114 стрілковому полку в м. Мурманську. Мав військове звання єфрейтора. Так склалося, що після проходження строкової служби йому запропонували в тій же військовій частині ремонтувати взуття військових. Він погодився, і його служба тривала 8 років.

Повернувшись до рідного села, згодом завітав в гості до тітки в с.Торчин ВолВолинського району. Ось тут він і зустрів свою долю. Покохав він молоду, вродливу дівчину Владиславу Шейдецьку, з якою створили свою родину. Були молоді, хотілося жити окремо від батьків, тому звели невеличку хатинку із саману. А через роки збудували добротний на ту пору дім, де він мешкає досі з родиною наймолодшої доньки, яка доглядає його.

Родина Іванських була великою. Його дружина народила 12 дітей. А інакше бути не могло, бо сім’я була віруючою, і тут добре розуміли, що збуватися потомства – це великий гріх перед Богом. Не всіх діточок змогли виростити. Поховали двоє хлопчиків. Одного у віці 2 місяців, другого – у два роки. Десятеро дітей, із них двоє синів та 8 дочок, виростили і гідно виховали. Матері сімейства було присвоєно почесне звання «Мати-героїня». Але з роками батьків знову спіткало горе. Вже в дорослому віці померло двоє дітей – донька, якій виповнилось 53 роки, та син у віці 59 років. Ще довелося Йосипу Володимировичу пережити смерть внука, якому виповнилось 19 років. Як кажуть в народі: «Біда одна не приходить». У 2014 році Йосип Володимирович поховав свою дружину, з якою прожив у шлюбі 62 роки і разом діждались 24 онуки, 35 правнуків.

Трудова діяльність Йосипа Володимировича розпочалася ще у військовій частині. У 1952-1953 роках працював робітником у Лезниківському кар’єрі. Після цього поїхав в Архангельську область, де працював у лісовому господарстві до 1955 року. Повернувшись, знову працював на Лезниківському кар’єрі . В 1964-1965 роках трудився трактористом у колгоспі «За комунізм», який у 1973 році був перейменований на колгосп «Маяк». Пізніше працював їздовим у цьому ж колгоспі до кінця свого трудового шляху. На заслужений відпочинок вийшов у 1987 році. Цього ж року був нагороджений медаллю «Ветеран праці», але фактично працював він до 75-річного віку.

Згідно із законодавством він має статус учасника бойових дій у роки Другої світової війни. Неодноразово нагороджувався ювілейними медалями до Дня Перемоги.

Цьогоріч Йосип Володимирович святкує свій 90-річний ювілей із дня народження. Ось таке просте і разом із тим непросте життя випало на його долю. Довелося йому багато чого пережити за свій некороткий вік.

Вітаю шановного ветерана зі славною датою. Бажаю Вам, Йосипе Володимировичу, здоров’я міцного на весь Ваш вік, достатку у Вашій оселі, Божої благодаті Вам і Вашій великій родині, щоб Ваші діти, внуки та правнуки ніколи не бачили жахіть страшної війни. Всього Вам найкращого!

Бернарда Багінська, в.о. старости.

 

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *