75 років трагедії розстрілу активістів у Володарськ-Волинському

Багато десятиліть відділяють нас від страшної кровопролитної війни з нацизмом. Двічі загарбницький чобіт пройшов територією України і нашого району. Війна принесла людям біль, розпач, тяжкі втрати – матеріальні, моральні й людські. Ще по сьогодні ниють рани, болять серця учасників бойових дій, працівників тилу та тих людей, кому довелось пережити окупацію під час Другої світової війни.

У нашому райцентрі 75 років тому відбулася страшна трагедія – масовий розстріл окупантами наших земляків-активістів: комуністів, людей, що були пов’язані з підпільними організаціями та партизанськими загонами, тих, кого нацисти вважали учасниками опору новій владі.

Про цю трагедію нам у редакцію написав житель райцентру, ветеран праці, дитина війни, учасник бойових дій у партизанському загоні Арсентій Гнатович Малярчук. Наводимо цитати з його листа.

«У 1942 році активізувались дії підпільників та партизан. У відповідь на їх операції районне гестапо та поліція почали здійснювати свої криваві дії на території сіл нашого Володарськ-Волинського району.

Це ліквідація радянських активістів, партійних працівників, керівників колгоспного виробництва, мирних громадян.

За найменшою підозрою у зв’язках з партизанським та підпільним рухом були розстріляні керівники колгоспів, голови сільських рад, директори шкіл та вчителі, комсомольці, агрономи та зоотехніки, бригадири тракторних та польових бригад, ланкові, трактористи, працівники різних районних організацій.

На початку березня 1942 року в районну поліцію за  доносами старост та зрадників поліцаї почали звозити й направляти вказаних людей.

За неявку в поліцію розстрілювали не тільки того, кого направляли, а й усю його сім’ю і спалювали його хату.

За наказом за грати поліції потрапили:

Із села Березівки: Халін Микола Андрійович – бригадир тракторної бригади, Кучинський Петро Тофільович – голова колгоспу, Тишкевич Йосип Францович – їздовий колгоспу, Малярчук Олександр Трохимович – директор школи с. Грушки, Ігнатенко Петро П. – працівник районного фінансового відділу, Омельчук Кіндрат – секретар Володарськ-Волинського райвиконкому, Кос Петро Васильович – голова колгоспу с. Жовтнівка, Сидоренко Тимофій – тракторист колгоспу с. Рижани, Лиман Софія Родіонівна та Омельчук Євдокія Степанівна – вчительки Рижанської школи.

Я назвав лише декілька жителів, які працювали в селах району в мирний час, це прості сільські люди.

Після 20 березня 1942 року зігнали 73-ох напівголодних та змучених людей у застінки поліції. Серед них було 12 жінок. Жандарм сказав, що їх повезуть у Житомир, машини стоять в центрі містечка. Однак машин не було, сказали, що вони стоять біля школи (нині НВК №1), бо там ще мали брати арештованих.

Як вияснилось,  ніяких машин не було, поліцаї колону арештованих вели далі вулицею Володарського. А за колоною ішла підвода, на якій був накритий брезентом кулемет і сидів біля нього поліцай. Кулеметом мали розстрілювати арештованих біля ями-могили, яка була викопана, а поліцаї мали охороняти, щоб не розбігалися патріоти. Там було до 20-ти поліцаїв та 5 жандармів-німців.

Коли ув’язнені порівнялися зі школою №1, хтось крикнув з арештованих: «Товариші, нас ведуть на розстріл!»

У колоні здійнявся бунт, крик з вигуками «За Батьківщину!» і люди кинулися в рукопашну бійку з поліцаями, які були озброєні до зубів, а бранці – з голими руками. Сили нерівні.

Чотирьом сміливцям удалося вирватися із того страшного пекла. Усі інші загинули. Серед утікачів були Кучинський Петро Тофільович (с. Березівка), Фесенко Олександр Васильович (с. Сколобів), Сидоренко Тімофій (с. Рижани), Гриценюк Сергій (с. Малі Горошки). Вночі черговий поліцай пожалів вчительок із Рижан Софію Лиман та Євдокію Омельчук і відпустив їх.

Коли Гриценюк утікав – за ним біг поліцай та стріляв по ньому і поранив у ногу. Той добіг у с. Теренці до першої хати і попросився десь сховатися від поліцаїв. Жінка його направила сховатися в сіні. То була хата старости села Л. П.

Коли з’явився хазяїн, він помітив кров на подвір’ї, крикнув до жінки: «Що за кров на подвір’ї?!». Жінка благала його не видавати пораненого, але він його витягнув із сіна, кинув на підводу і завіз у поліцію, там його добили.

12 жінок, які залишились в іншій камері за гратами, вже не вели вулицями Володарська, а убивали у жандармерії безшумно, щоб не було чути автоматних звуків.

Одна жінка була з грудним дитям, думала, що її пожа-ліють. Ні, не пожаліли кати – убили її і дитинку. Вночі убитих вивезли і поскидали у ту ж яму-могилу.

Ішли роки. Патріоти встановили на цьому місці пам’ятник. Педагоги шкіл райцентру водили учнів до цієї братської могили, покладали квіти та розповідали про страшні трагедії, які принесла на нашу землю війна.

У народі кажуть «Людина вмирає не тоді, коли перестає битись її серце, а тоді, коли про неї забувають люди».

А для того, щоб вічно жили патріоти, що загинули від рук окупантів та зрадників народу України, згадаймо їхні імена!

  1. Халін Микола Андрійович (с. Березівка).
  2. Телецький Йосип Францович (с. Березівка).
  3. Весельська Євгенія Ф. (с. Березівка)
  4. Гриневич В.С. (Володарськ-Волинський).
  5. Гриневич С.С. (Володарськ-Волинський).
  6. Гриценюк Сергій О. (с.Малі Горошки).
  7. Зубрицький Микола (Володарськ-Волинський).
  8. Кос Тимофій Іванович (Володарськ-Волинський).
  9. Левчук І.В. (Володарськ-Волинський).
  10. Мурашко П.М. (Володарськ-Волинський).
  11. Єгорова Євгенія (Володарськ-Волинський).
  12. Єрко Йосип (Володарськ-Волинський).
  13. Лип’янець Марія (Рудня Шляхова).
  14. Петрик І.С. (Рудня Шляхова).
  15. Молодиченко П.М. (с. Малі Горошки).
  16. Холоденко Михайло (Володарськ-Волинський).
  17. Малярчук Олександр Трохимович (с. Грушки).
  18. Дровецький Людвіг (с. Давидівка).
  19. Шевчук Антон (с. Дворище).
  20. Ляліна Броніслава П. (с. Солодирі).
  21. Павленко Д.Г. (с. Дашинка).
  22. Гомонюк О.Д. (с. Теренці).
  23. Дем’янчук О. (с. Зубринка).
  24. Микитенко М. І. (с. Зубринка).
  25. Єгорова О. (с. Ліски).
  26. Зубрицький Хома (с. Кропивня).
  27. Нечипоренко О.Ю. (с. Кропивня).
  28. Сидоренко Мотря Андріївна (с. Кропивня).
  29. Розбіцький (с. Поромівка).
  30. Топілін (с. Поромівка).
  31. Вишнівський С.І. (с. Красногірка).
  32. Ігнатенко Петро П. (с. Грабівка).
  33. Кос Петро Васильович (с. Рижани).
  34. Омельчук Кіндрат О. (с. Рижани).
  35. Сидоренко Микола П. (с. Жовтнівка).
  36. Кравченко С.Г. (с. Сколобів).
  37. Кравченко Н. Тимофійович (с. Сколобів).
  38. Кравчук М. (с. Сколобів).
  39. Іващенко К.Г. (с. Сколобів).
  40. Левчук Василь М. (с. Сколобів).
  41. Левчук Олена Василівна (с. Сколобів).
  42. Петрик Володимир С. (с. Сколобів).
  43. Файдюк Д.М. (с. Сколобів).
  44. Фесенко Володимир Вас. (с. Сколобів).
  45. Біляк Н.І. (с. Топорище).
  46. Біляк О.І. (с. Топорище).
  47. Бондар Ольга Миколаївна (с. Топорище).
  48. Дубіна М.А. (с. Топорище).
  49. Дубіна Л.І. (с. Топорище).
  50. Зубрицький М.М. (с. Топорище).
  51. Мельник В.І. (с. Топорище).
  52. Мельник М.М. (с. Топорище).
  53. Черватюк Оксана (с. Топорище).
  54. Черватюк С.І. (с. Топорище).
  55. Жидецький Марцин (с. Коротище).
  56. Зубрицький Тимофій (с. Коротище).
  57. Орловський П. Григорович (с. Коротище).
  58. Губіна К.Г. (Нова Борова).
  59. Губін В.Г. (Нова Борова).
  60. Магдич Людмила Андріївна.(Нова Борова).
  61. Мосійчук І.І. (Нова Борова).
  62. Ананченко В.М. (с. Турчинка).
  63. Ващенко Микола (с. Фасова).
  64. Яньдюк Герман (с. Кам’яний Брід).
  65. Корнійчук Микола (с. Ісаківка).
  66. Кравчук Ніла (с. Ісаківка).
  67. Піонтківський (с. Ісаківка).
  68. Ільченко Григорій (с. Ісаківка).

Ще є живі діти та онуки цих людей, які загинули від рук катів і зрадників, це дочки загиблих: Халіна Валентина Миколаївна (с. Березівка), Тишкевич Розалія Йосипівна (Донецька обл.), дочка Ігнатенка П. Марія Петрівна живе у смт Хорошів по вул. Ювілейній.

Було б добре, якби біля братської могили зібрались рідні на День Перемоги і провели поминальний скорботний захід».

Арсентій Малярчук, смт Хорошів.

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

One Response to 75 років трагедії розстрілу активістів у Володарськ-Волинському

  1. Віктор Данюк

    На привеликий жаль і сьгодні проходить чобіт окупанта по українським землям з дозволу продажних керівників нашої держави…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *