50 років дорогою любові

Із ранньої весни і аж до морозів будинок подружжя Маковських потопає у різноманітних квітах, що їх із любов’ю плекає господиня. Особливою шаною тут користуються чорнобривці та майори, які веселять душу кожного перехожого і привітно кивають голівками, запрошуючи до господи. Город завжди доглянутий дбайливими руками. Сам будинок теж посміхається вікнами та верандою, де постійно квітнуть веселкові калачики. Усе обійстя утримується в бездоганному порядку – кожен гвіздочок забитий зі знанням справи та з великою любов’ю. На подвір’ї, в усіх ошатних господарських будівлях, як і в хаті, відчувається, що у їх зведення та впорядкування вкладено душу і серце, багато невтомної праці.

Так, тут живуть працелюбні хазяї, добрі господарі, привітні люди. Родина Віталія Феліксовича та Валентини Григорівни Маковських, що мешкає у Хорошеві, відзначає золотий ювілей подружнього життя. Цю сім’ю знають як порядних, добрих, дуже працьовитих людей. Валентина Григорівна багато років віддала педагогічній праці, виховувала діток, а Віталій Феліксович основну частину свого трудового життя пропрацював у енергетичній галузі. Обоє за сумлінний труд мають відзнаки, різні нагороди та шану від людей.

Уже розміняли вони восьмий десяток літ, проте душею молоді, і, здається, зовсім недавно ще були босоногими дітьми, що народилися в страшні роки грізної Другої світової війни та пережили труднощі окупації й післявоєнної відбудови.

Пізнали діти війни і голод, і холод, і тяжку працю з дитинства. Проте й навчилися цінувати добро, людяність, навчились любити і бути вірними і в дружбі, і в коханні.

Валентина Григорівна після закінчення Володарськ-Волинської середньої школи вирішила пов’язати свою долю із благородною професією вчителя початкових класів, здобула відповідну освіту. Спочатку працювала у сільських школах у Кропивенці та Грушках, а з 1975 року – у Володарськ-Волинській середній школі №2, звідки пішла на заслужений відпочинок. Має 39 років педагогічного стажу. А це величезна праця і неоціненний внесок у розвиток держави та виховання молодого покоління громадян. За відданість роботі Валентина Григорівна мала багато різних нагород та отримала відзнаку «Ветеран праці».

Саме працюючи в Кропивенці зустріла молода вчителька свою долю – серйозного працьовитого хлопця Віталія Маковського. А він теж не міг не закохатися у таку завжди привітну до людей, скромну вродливу дівчину Валентину.

Віталій виховувався у багатодітній родині, тому змалку пізнав ціну хліба на столі. Батьки привчали своїх п’ятьох діток до праці на землі, прищеплювали любов до знань та повагу до старших. Після закінчення школи Віталій працював трактористом у колгоспі. Згодом понад три роки відслужив строкової служби на Далекому Сході, а, повернувшись, поступив у Коростенське підприємство електричних мереж. Володарськ-Волинський РЕМ був для чоловіка другою домівкою, за 41 рік відповідальної роботи на посаді електрика він занесений у Книгу пошани підприємства. Нагороджений медаллю «Ветеран праці». Роботі віддавався душею. Це була його друга домівка. Не раз ставили його за приклад молодим, бо відповідальності, наполегливості, працелюбства йому не позичати.

У 2011 році пішов на заслужений відпочинок та присвятив увесь свій вільний час коханій родині та затишній домівці. У любові й радості, спільно переборюючи різні труднощі життя Віталій та Валентина народили, виплекали, віддаючи усе материнське і батьківське тепло, своїх трьох дітей – донечку Світлану і двох синочків Юрія та Олександра.

Будь-які проблеми на роботі, чи в родині, хвороби дітей, щоденна копітка праця чи якісь інші невдачі вони навчилися переборювати разом, міцно тримаючись за руки. Так і йдуть вони по життю ось уже півстоліття. Побудували два будинки – у Кропивенці та Хорошеві, посадили не один сад, викопали не одну криницю, здобули шану і повагу від людей. Проте найбільшим скарбом вони вважають своїх трьох дітей і шестеро онуків, яких безмежно люблять і отримують від них таку ж безмірну любов навзаєм. За це вони дуже вдячні Богу.

Щотижня чекають дідусь і бабуся дітей та онуків на гостину, і ще здалеку пахнуть бабусині смачнющі пироги чи смажені грибочки, які так полюбляє збирати дідусь.

Радіють Маковські за своїх дітей, що батьківська наука не пройшла для них даремно. Світлана з родиною живе у столиці та працює вчителькою англійської мови в одній із київських шкіл. Брати займаються бізнесом і проживають з власними сім’ями у Житомирі.

Чимало води спливло за життя. Були і радісні дні, й сумні, проте не розгубило щасливе подружжя головного – любові та взаємоповаги один до одного, доброти душі та ніжності. І нехай їхнє золоте весілля стане початком наступного півстоліття, яке вони проживуть так само у щасті, здоров’ї, у колі своєї дружної родини.

Ірина Коханська. 
Фото з родинного архіву Маковських.

 

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *