Спогади про Петра Петровича Омельчака, керівника району, людину

Пройшло більше шести років, як покинула цей світ знакова людина, колишній керівник нашого району Петро Петрович Омельчак.

Високого зросту, кремезний, на вигляд серйозний і діловий – таким він багатьом із нас запам’ятався. Одягався він скромно і завжди зі смаком. На ньому добре сидів темного кольору костюм, біла сорочка, яскрава краватка, а голова його здебільшого була покрита капелюхом або гарним картузом.

Народився Петро Петрович Омельчак 1931 року в селищі Полонне Хмельницької області в працьовитій селянській сім’ї, яка складалася з батьків і чотирьох дітей. Він рано пізнав нелегке сільське життя, виріс працьовитим, завзятим і наполегливим. Добре навчався в середній школі, що дало можливість поступити і закінчити Житомирський технікум землевпорядкування, потім Львівський сільськогосподарський інститут, пізніше навчатися в аспірантурі Харківського сільськогосподарського інституту.

Працював на різних посадах, зокрема, був директором Ярунського технікуму землевпорядкування у Новоград-Волинському районі. Його учні славились в області талантами з художньої самодіяльності й здобували високі місця на різних конкурсах і змаганнях.

А в 1976 році доля розпорядилася так, що Петро Петрович був призначений на найвищу посаду в наш район, на якій пропрацював 11 років – до 1986 року. Він був першим секретарем райкому партії, проте стояв вище вказівок начальства, а орієнтувався у першу чергу на проблеми і потреби людей, на розвиток району.

 Саме тут, напевно, проявився в повній мірі його організаторський талант. Він добре знав кожного голову колгоспу і голів сільських, селищних рад, бригадирів, керівників підприємств, установ і закладів, умів їх організувати на трудові звершення. Часто бував на колгоспних фермах на ранкових дойках корів, спілкувався з працівниками ферм, полів, тракторних станів, вникав у їх проблеми, вмів бачити їх успіхи і підтримувати в добрих справах.

Кожної п’ятниці спеціа-лісти району (іноді на чолі з Петром Петровичем) виїжджали на місця і вивчали стан справ, надавали практичну допомогу, вказували на упущення в роботі.

У період його діяльності в нашому районі прекрасно працювали всі промислові підприємства. Все сільське населення району трудилось у колгоспах. Тоді вирощували високі врожаї льону, хмелю, картоплі, овочів, зернових, процвітало м’ясне і молочне тваринництво, птахівництво, звірівництво. Працювали підприємства з переробки сільськогосподарської продукції, функціонувала розгалужена мережа установ райспоживтовариства. Будувалися і ремонтувалися школи, лікарні, дитячі садки, дороги (кожне село одержало автобусне сполучення), ФАПи…

Петро Петрович пос-тійно переймався не тільки зведенням новобудов, але й поповненням, зміцненням матеріальної бази. Колгоспи систематично і планово одержували нові зернові і картоплекомбайни, вантажні автомобілі, трактори, сівалки, не кажучи вже про інвентар і все інше, необхідне для господарювання. Промислові підприємства поповнювалися сучасним на той час обладнанням, засобами, верстатами. Велику увагу він надавав духовному збагаченню, розвитку людей району.

На високому рівні була поставлена художня самодіяльність, яка славилась на теренах області й навіть у республіці. Петро Петрович багато зусиль доклав для будівництва районного Будинку культури, налагодженню його роботи, становленню і розвитку творчих колективів. Не можна переоцінити його внесок у створення і популяризацію відомого в Україні та за її межами ансамблю «Древляни». Недарма його керівник, народний артист України
Ю.Г. Градовський називає П.П. Омельчака хрещеним батьком цього творчого колективу. «Керівника такого великого маштабу і настільки здібного я більше не зустрічав на своєму життєвому шляху», – сказав Юрій Григорович у розмові з автором цієї статті.

Петро Петрович користувався беззаперечним авторитетом серед жителів району. Один із моїх співрозмовників з цього приводу заявив про нього коротко і дуже влучно: «Це була людина величезної душі; він завжди дотримувався слова».

Мені особисто, як директору школи, доводилося неодноразово зустрічатися з ним. Усі проблемні питання, як правило, вирішувалися позитивно, і завжди після наших розмов у мене залишалися приємні спогади. Одного разу отримав від нього «на горіхи» (між іншим, справедливо), і мені було соромно, проте ніякої образи на нього в мене не було.

…Якось, виступаючи на одній із серпневих учительських конференцій, Петро Петрович сказав те, що мені запам’яталося на все життя: «Професія вчителя дуже благородна і престижна, а люди, які дають знання дітям – особливі й вони ніколи не повинні піддаватися критиці».

Говорив завжди переконливо, з повагою ставився до співрозмовника, ніколи нікого не принижував, був вимогливим до себе і до підлеглих, завжди досягав виконання своїх розпоряджень.

Вражала його обіз-наність щодо стану справ у районі, у всіх рішеннях і справах він виявляв високий інтелект та інтелігентність. За словами однієї людини, яка працювала з ним, Петро Петрович може виступати перед людьми на будь-яку тему як знавець справи і зробить це цікаво і дохідливо.

Петро Омельчак мав високий і беззаперечний авторитет у районі. Недаремно фраза «так сказав Петро Петрович» клала край усяким суперечкам чи не-згоді.

До речі, тривалий час П.П. Омельчак працював у тандемі з М.М. Яремчуком, головою районної ради. Обидва були однодумцями, вболівали за стан справ, що сприяло позитивному вирішенню бага-тьох проблем у районі.

Проте, часи міняються. Під час перебудови стали популярними критичні думки про роботу всіх без винятку людей, що займали керівні посади у попередні часи. Забулися всі досягнення, успіхи, почався розвал економіки, безлад і хаос. Багато надбань, які були створені поколіннями працьовитих людей, перейшли у власність спритних ділків. Не стало колгоспів, почали зникати цілі підприємства, багато працездатних людей залишилися без роботи, без засобів для існування. Петро Петрович ніяк не міг із цим змиритися, переживав за майбутнє земляків…

Проте час потихеньку розставляє усе на свої місця. Лише коли пройшли десятки років, ми більш тверезо можемо оцінити події минулого і переконатися, що не все те з радянських часів, що відійшло в історію, було поганим. Все-таки є багато людей, які й сьогодні можуть слугувати кожному із нас взірцем для наслідування. Поступово, з часом почали оживати в пам’яті люди, які так багато зробили для розвитку цілих регіонів країни. Серед таких – Петро Петрович Омельчак. 

… Петра Петровича сьогодні немає поруч із нами, але залишилися про нього приємні спогади; залишилися його дружина, Ганна Борисівна, дві дочки, Світлана і Лариса з родинами. Вдячні жителі району в 2011 році встановили на стіні Будинку культури меморіальну дошку з написом «Омельчак Петро Петрович (1931-2010 р.р.) активний громадський і політичний діяч Володарсько-Волинського району». У нашому районі його пам’ятатимуть завжди.

На закінчення хочу подякувати всім тим людям, які надавали допомогу в написанні цієї статті, зокрема А.П. Войналовичу, М.К. Стрелкову, Ю.Г. Градовському, О.М. Бесєдіну, В.І. Шнайдеру і, звичайно, Світлані Петрівні Омельчак.

Леонід Тичина, смт Нова Борова.

 

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

One Response to Спогади про Петра Петровича Омельчака, керівника району, людину

  1. Він був по – справжньому великою людиною, Вічна йому память

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *