Доземний матері уклін і слава жінці-трудівниці

У чарівному куточку нашого краю, на межі з Коростенським та Ємільчинським районами розташоване село Папаніно. Саме тут, у зелені дібров, серед білих берізок та вільх загубився ошатний будиночок, у якому проживає найстарша жителька Краївщинського округу Тетяна Федорівна Корнієнко – мати-героїня, невтомна трудівниця і просто Жінка.

Народилася Тетяна Федорівна 24 листопада 1926 року у багатодітній сільській родині. Окрім неї у батьків була ще одна найстарша донька Ганна та троє синів. Сьогодні вона з братом Петром ( який у січні відсвяткував 80-річчя і проживає в сусідньому селі Іванівка) залишились удвох.

«Заміж вийшла молодою, у 16 років», – згадує Тетяна Федорівна. Роки були тяжкі, війна. Молодих дівчат силоміць вивозили до Німеччини. Чоловік Михайло родом також із Папаніно. Та батьки виїхали жити у Красногірку сусіднього району. Коли ж німці на Першу Пречисту спалили Красногірку, мати з дітьми повернулась до рідного села, де їй колгосп надав житло. Ось тоді Тетяна та Михайло й побрались… Із вдячністю Тетяна Федорівна пригадує, що мама ще й весілля-вечориночку їм справила. Але ж у той час не робили таких гучних весіль, бо люди весь час працювали. На вечір дівчата та жінки брали коловоротки та пряли у будинку Тетяни. Світла не було, ламп також, отож і пряли при лучинах та чекали закінчення війни.

А німці хазяйнували в селі по-своєму. Вигрібали з комор збіжжя, забирали худобу, – яку люди ховали по лісах, хапали курей та гусей. Люди ховали птицю навіть на горищі, та і там окупанти знаходили. Страшно було, звичайно. Ночами майже не спали.

Тетяні Федорівні довелось пережити не лише війну. Вона добре пам’ятає роки Голодомору. Батько сплів велику корзину, і всі діти ходили збирати жолуді у сусідні села Новину та Сушки. Жолуді мати молола в жорнах. Згодом навіть не дозволяли і в жорнах молоти. Їли все, що можна було. В пам’яті залишилось, як ледве не померли від змелених лушпин картоплі. А скільки односельчан загинуло! Єдиним спасінням і годувальницею була корова.

Батько помер молодим, у 47 років. Мама ж прожила до 86 років. «Ляжеш, бувало, спати, все передумаєш, згадаєш… Не хочеться згадувати всього пережитого. Не дай, Боже, щоб все повторилось коли-небудь знову», – говорить жінка..

Жили дуже тяжко, але з піснею. Цілодобово сім’я працювала. У світлий час доби усі трудились у колгоспі. Вечорами пряли, вдвох з чоловіком будували свій будинок. Були і столярами, і малярами… Зранку несли дітей у ясла, несеш їжу, біжиш на поле, тоді на роботу. Ясла також самі жінки і валькували, тягали глину на горище. І так щодня.

Праця давала можливість усім жити. Та хіба ж таке життя було?  По тридцять жінок виходили  на річку гребти силос, сіно. Були холодні, голодні, але дружні. Без пісні нічого не робили. Як вийдуть на роботу на ферму та заспівають, то й робити хочеться, та й веселіше стає і начебто й легше. А на фермі хіба лише корови доїли? Двічі на день потрібно було підкормки коровам накосити. Хіба ж такі ферми були? Ще на початку корови були по маленьких хлівчиках. Зимою холодно, все замерзало. І сам до стільчика примерзав. Це вже в 70-х нові корівники побудували.

Та з піснею і дружбою пережили все. Чоловік Тетяни Федорівни – Михайло Петрович воював з 1943 по серпень 1945 року. Брав участь у боях за східну Прусію у складі 55 стрілкового полку 716 дивізії. Мав ІІ групу інвалідності. Був двічі поранений. Куля у передпліччі від другого поранення залишилась на усе життя.

Вони разом побудували будинок та виростили і вивели в люди п’ятеро дітей. Діждали 18 онуків та 21 правнука. На сьогодні Михайло Петрович відійшов у вічність.

Тетяні Федорівні присвоєно почесне звання «Мати-героїня». Адже вона гарна господиня, працелюбна, доброзичлива, користується повагою односельчан. Такі ж риси прищепила і своїм дітям.

Донька Олена наслідувала приклад матері і виховала п’ятеро дітей. Працювала в радгоспі в Херсонській області. Нині на пенсії. Менша донька Ганна мешкає в Житомирі. Син Микола працює і проживає в Лугинах. А от донька Віра та син Анатолій проживають поруч, в селі Папаніно і подарували мамі семеро онуків.

І діти, й онуки не забувають Тетяну Федорівну. Постійно провідують її, надають необхідну допомогу. Разом із бабусею проживає онук найменшого сина з Лугин. Тож Тетяна Федорівна не залишається одинокою.

У листопаді ця чудова жінка відсвяткувала своє 90-річчя. Привітати її з’їхалися діти, онуки та правнуки. З найкращими побажаннями, квітами, подарунком завітала сільський голова Юлія Гаврилюк, яка передала Тетяні Федорівні Подяку районної ради з нагоди 90-річчя за її невтомну працю і особистий внесок у розвиток держави.

Цієї чудової весняної пори Тетяна Федорівна чекає на появу в своїм домашнім царстві пролісок і будує плани, де і що посіяти, як посадити картопельку, городину. Планує, який видасться урожай. Улюблений вислів невтомної трудівниці: «Земля-мати не дасть погибати».

Тож зичимо Вам, Тетяно Федорівно, і всім жінкам, матерям міцного здоров’я, Божого благословення, гарної вдачі, і від Матері Божої удачі. Многії Вам літа!

Аліна Вознюк.

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *