Про ветерана праці і спорту

Святкує свій ювілей ветеран праці і спорту, у якого 43 роки виробничого і 48 років спортивного стажу.

Народився Микола Андрійович Ігнатенко 18 лютого 1952 року в селі Рижани в багатодітній родині.

Коли Миколці було 4 роки, сім’я переїхала до Володарськ-Волинського. Оселилися в центрі селища поряд із тодішнім стадіоном. І тому не дивно, що дитячі та юнацькі роки хлопця пройшли з м’ячем на стадіоні. Вже в 17 років Микола став гравцем команди «Спартак», де на той час  у цьому ж колективі були два його старші брати. Після закінчення школи він пішов одразу працювати, тому що батьки вже були пенсіонерами, а в сім’ї ще було двоє школярів. У Руднику «Волинський» Микола працював підбірником каменів, звідки пішов на строкову службу в армію. Служив у Німецькій Демократичній Республіці в місті Потсдамі у спортивному клубі. На змаганнях у Кишиневі на першість радянської армії він завоював свою першу медаль із ручного м’яча.

Після армії Микола повернувся в Рудник «Волинський», у гранувальний цех.

На спартакіаду в Крим у 1974 році, яку проводило Міністерство геології України, Микола Андрійович від Рудника був відібраний один, та, зважаючи на те, що він тільки-но одружився на вродливій дівчині Поліні Багінській, профспілковий комітет підприємства відправив молоде подружжя Ігнатенків у спортивно-весільну подорож. На такі змагання Микола Андрійович їздив іще кілька разів, але вже у складі команди.

У 1975 році цех, де працював Микола, перейшов у новозбудовану гранувальну фабрику. Для збільшення виробничих потужностей підприємство закупило три німецькі лінії. Після закупівлі кожної нової лінії керівництво Рудника відправляло Миколу Ігнатенка у відрядження до тодішнього Ленінграду для навчання та здобуття досвіду з монтажу і експлуатації даних ліній.

І після того, як гранувальна фабрика на цих лініях стала випускати ювелірну продукцію, Миколу Андрійовича призначили майстром, згодом – старшим майстром, а через деякий час він очолив колектив фабрики. На цій керівній посаді трудився понад п’ятнадцять років. Ті часи у пам’- яті героя нашої розповіді залишились приємними спогадами, бо трудився й очолював дружний і злагоджений колектив, була впевненість у завтрашньому дні, ріс добробут кожного співробітника, приділялася увага організації здорового відпочинку та дозвілля праців-ників.

Гранувальна фабрика завжди була лідером як у виробничих показниках, так і в спортивних змаганнях. Багато нагород отримували працівники фабрики, високо були оцінені й заслуги керівника. Микола Андрійович має нагороди від Міністерства геології України, його портрет був занесений на обласну Дошку Пошани, неодноразово – на Дошки Пошани району й підприємства. Є багато й інших відзнак у ветерана.

Поряд із виробництвом завжди був спорт. Районний комітет молоді і спорту нагородив Миколу Андрійовича Ігнатенка сімейною путівкою на Олімпіаду-80, що проходила у Москві, за внесок у розвиток спорту в селищі й районі. Є у ветерана вдома куточок, де зібрані відзнаки його спортивних досягнень. Є що показати і про що розповісти Миколі Ігнатенку.

У 2007 році під тренерством Миколи Андрійовича футбольна команда «Спартак» виборола першість області. Згодом, зібравши гравців, він створив команду ветеранів, учасником якої він є і сьогодні.

У тому ж 2007 році Микола Ігнатенко був запрошений гравцем ветеранської збірної області. Ця команда в 2013 році завоювала першість України і виборола право виступати на Всесвітніх Іграх у Туріно (Італія). У складі цієї команди був і Микола Андрійович (фото 2).

Після повернення з Італії усі гравці були відзначені грамотами облдержадміністрації за високі спортивні результати, вагомий внесок у реалізацію державної політики і спорту, підвищення авторитету Житомирської області та України на міжнародному рівні.

Багато інших захоплень у ветерана, він любить рибалити, збирати гриби.

Дуже любить дідусь своїх онуків – студента Дмитра і семикласника Данилка. І коли випадають вільні від змагань вихідні, він готує шашлики і жде на гостину дітей та онуків.

Нині Микола Андрійович трудиться в Хорошівській спортивній школі. Усі, хто відвідує стадіон і спортивну школу, бачать, наскільки все змінюється на краще на цих об’єктах. Велика заслуга в цьому і Миколи Андрійовича. Тішить ветерана те, що всі гілки влади більше уваги стали приділяти дитячому спорту. Він твердо переконаний: якщо діти будуть виростати в спортзалах і на стадіоні – все у нас в Україні буде гаразд.

Світлана Федоренко.

 

 

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *