Обпалене війною життя…

Чом так серденько болить і крається? А, може, згадує минуле, гартоване й обпалене Другою світовою війною?

Сьогодні, як ніколи, усім нам потрібно знати правду та берегти пам’-ять про покоління тих людей, які чесно винесли на своїх плечах тягар післявоєнної відбудови, виростили дітей і внуків. Саме про таку сильну духом і щиру душею жінку – Марію Федорівну Зотову, 1927 року народження, жительку Іршанська, хочу розповісти. На долю цієї тендітної жінки випало стільки випробувань, що важко уявити. Війна, блокада, голод, смерть найрідніших людей, хвороби… Але загартований війною характер завжди допомагав витримати всі випробування долі.

Народилася Марія Федорівна у Кронштадті, що зачаровує тонкою атмосферою портового міста. Юну шестикласницю лихоліття Вітчизняної війни настигло у рідному місті. Попереду були найстрашніші 872 дні (з 1941 до 1944) блокади і нечуваної оборони міста на Неві, де кожен житель став бійцем. Марія почала доглядати поранених, яких розмістили у приміщенні школи. Допомагала медсестрам і лікарям, читала хворим листи, годувала їх. Згодом перейшла в евакуаційний госпіталь, де приймала поранених. Як згадувала Марія Федорівна: «Для працюючих жителів видавали денну пайку 250 грамів хліба, за розміром із сірникову коробку, випеченого навпіл із деревними та іншими домішками. Тому важкого і такого маленького». Пізніше працювала ізолювальницею на кораблях «Морской охотник», крейсері «Киров», на канонірському човні «Красное знамя». Виходила в море, екіпаж якого виконував бойове завдання: розміновував Фінську затоку. Виконувала Марія Федорівна й іншу роботу. Навколо Кронштадта копала окопи, щоб бійці могли встановити дальнобійні гармати для захисту військово-морської бази та судноремонтного заводу. У 1943 році після загибелі брата Миколи, який пішов служити добровольцем, просилася на фронт. На той час Марії виповнилось 16 років, тому її відправили працювати на Кронштадтський ордена Леніна судноремонтний завод. Працювала робітницею, розвантажувала баржі. Коли звільнили Кронштадт, Марія Федорівна разом із іншими пішла працювати на відбудову міста. Працювали важко і багато, та були молодими, мали віру в завтрашній день у краще майбутнє, тому і труднощі долались легше.

У рідному місті зустріла свою долю – чоловіка Павла Григоровича Зотова, моряка-артилериста, старшого матроса, командира гармати корабля «Октябрьская революция». Нині ця гармата встановлена у місті Кронштадт і на ній викарбувано ім’я Павла Зотова. За роки військової служби Марія Федорівна отримала звання старшина. Нагороджена орденами Великої Вітчизняної війни, «За мужність», медаллю «Учасник бойових дій», «За оборону Ленінграду», має знак «Житель блокадного Ленінграду», 9 ювілейних медалей. Доки дозволяло здоров’я, намагалась якомога частіше відвідувати рідне місто та пам’ятні місця бойової слави.

Один із вимірів моральності людини є її ставлення до того, кого вона любить. Не дивлячись на голод, що панував після війни, Марія Федорівна і Павло Григорович удочерили Галину, яка була круглою сиротою, хоч і мали двійко діток – синочка і донечку.

Не раз життя випробовувало жінку на міцність. У повоєнні роки подружжя Зотових приїхало працювати на Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат і оселилося у містечку титановидобувників. У цьому мальовничому краї пройшли їх найкращі роки, виросли діти, внуки, правнуки. Та з часом жінку все частіше почало підводити здоров’я. Але витримка і стійкість духу допомогли двічі побороти смертельну недугу. Відійшов у вічність коханий чоловік Павло Григорович, немає серед живих сина і доньки. Та й онука не стала надійною опорою для сивочолої бабусі. Тому змушена була Марія Федорівна на схилі літ узяти опіку над маленькою правнучкою Маріанною. Прийняла випробування і удари своєї долі без нарікань і невдоволення. Виростила, виховала, вивела у світ, виплакала не одну ніч над дитиною від печалі і радості. Нині Маріанна у приємних клопотах, адже нещодавно народила донечку, праправнучку Марії Федорівни. Любов і світло, подароване найріднішим людям, вертається сторицею. Вже Маріанна опікується хворою бабусею. Старанно доглядає, віддаючи тепло і ласку рідненькій.

Так уже розпорядилося життя. На долю кожного покоління випадають якісь випробування: революція, репресії, голодомор, перебудова… Покоління Марії Федорівни Зотової випробовувалося кровопролиттям Другої світової. Війна прокотилася по її юності і молодості пекельним болем, спалюючи все на своєму шляху. Люди цього покоління, переживши усі негаразди, воскресши з попелу довели, що це ви-пробування вони пройшли гідно..

Ірина Сівінська.

Фото Василя Стоцького.

 

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *