Від матері доні добро передам…

З лиця славна, русява, коли усміхається – на щоках з’являються ямочки, великі ясні очі на навколишній світ дивляться зацікавлено.

Коли я завітав до світлиці Анжели В’ячеславівни Северин, вона якраз закінчувала  вишивати бісером образ Божої Матері. Хотіла закінчити до Різдва Христового і подарувати донечці Олі, яка нині проживає в Іспанії.

Вишивала рукодільниця біля вікна, коли крізь прозорі шибки у кімнату світило зимове сонечко, а непосидючі синички раз по раз заглядали, немов просилися до теплої оселі. Погляд її блакитних очей посеред білих снігів зими був теплим і радісним. Усмішка – такою ж щирою.

Анжела В’ячеславівна згадує, як мама говорила: «Хто насмілився створювати зображення святих, перед усім повинен бути духовно підготовленим.

Не можна пити спиртні напої, палити, лаятися. Потрібне духовне благословення. І тоді людина підпорядковує свої сили, всю себе, щоб утілити мету».

Із великим задоволенням майстриня показала мені чимале розмаїття вишитих диванних подушок з різноманітними квітами. Дивишся на ці милі візерунки і милуєшся дивною красою. Свої роботи майстриня неодноразово представляла на виставках, які проводились у рідному селищі та області.

Після роботи в школі А.В. Северин доводиться брати додому зошити для перевірки, весь час думаючи, щоб хоч із годинку щось вишити. Інколи ця «година» може продовжуватись удвічі більше. Раптом жінка схаменеться, бо вранці потрібно попрасувати донечці Маші кофтинку, спідничку та приготувати обід чоловіку на роботу.

У розмові Анжела згадувала свою молодість, як бігала до Палацу культури «Титан» потанцювати, поспівати, і всюди за нею пильнував закоханий погляд однокласника Юрія. Натанцювавшись, довго сиділи коло фонтану і милувались, як довкіл них літали голуби, пурхали вертляві горобці, гули бджоли на клумбах, пахло різними квітами, медом. Пам’ятає Анжела В’ячеславівна, як над ними кілька разів пролітала голубина пара, можливо, та сама, а, може, інша – як його розібрати, коли всі вони однакові. Вони з Юрою пильно вдивлялися у високе, синє небо, в якому зникли голуби. Тоді вони відчули, що їхні серця стукотять усе сильніше й сильніше. Саме тоді вони зрозуміли, що закохалися.

Минали дні, минали ночі, життя ішло за роками рік. З’явилися на світ дві донечки-голубочки Оля та Марійка. Ще змалечку вони тулилися до мами, придивлялися до її вишиванок. Радіє Анжела В’ячеславівна за своїх дівчаток, які люблять рукодільничати.

Хочеться трішки розповісти про Марійку Северин. Одного разу мене за-просили на конкурс юних майстринь, який проводив центр естетичного виховання дітей. Найкращою юною майстринею була Марія Северин, яка займалася у гуртку «Бісероплетіння». Я мав щасливу нагоду подивитись на це захоплююче дійство. А в останні дні жовтня 2015 року на обласній виставці- конкурсі «Паперовий світ» на базі Житомирського міського центру науково-технічної творчості учнівської молоді Марія Северин, яка представляла Іршанський ЦЕВ, виборола 1 місце у номінації «Паперопластика», виконавши скриньку «Загадкове мереживо осені».

У невимушеній бесіді співрозмовниця Анжела В’ячеславівна багато і щиро розповідала про своїх тата і маму, про свою вчительську роботу. Батьки все життя важко працювали і, коли починали спільне життя, ніхто їм не допомагав. Проте вони завжди піклувались про своїх дітей. Хотіли бачити їх перш за все вихованими і щасливим, щоб любили працю та трудились так, щоб робота приносила радість і задоволення.

Ще з дитинства Анжела мала хист до рукоділля, адже не секрет – її мама була залюблена у вишиванку. Всю любов, тепло, душевність, розуміння у рукоділлі мама передавала донечкам Анжелі та її сестричці Тетяні.

Проходили літа. Закінчила Іршанськиу школу відмінно. З дитинства мріяла бути вчителем. Отже, без вагань вступила до Житомирського педінституту, який закінчила з хорошими оцінками.

Відколи працює вчителем, щоденно удосконалює форми і методи виховання та навчання дітей.

На різноманітних заняттях вона розповідає дітям про добро, любов, про життя в навколишньому світі.

Анжела В’ячеславівна вважає, що батьки мають щоденно розповідати своїм дітям про минуле своїх тата і мами, дідусів і бабусь, щоб шанували і поважали вчителів та один одного. Потрібно пам’ятати, що першими вчителями для дітей є батьки, а ще близька рідня, яка бере участь у їх вихованні.

Повертаючись до таланту рукодільниці, що з такою любов’ю його реалізує Анжела В’ячеславівна у своїй творчості, і з любов’ю вона його передає своїм донечкам. А в донечок ще й з татової рідні є вправні рукодільниці. Хочу нагадати, що у свій час багато робіт виконала мати-свекруха Анжели – Ольга Федорівна Северин. На згадку вона вишила сину Юрію сорочку-вишиванку, яка для нього є найдорожчим подарунком. Він із дорогою душею одягав її завжди на свята і ще коли виступав у Іршанському духовому оркестрі.

Хочу нагадати, що у свій час багато робіт виконала мати-свекруха Анжели – Ольга Федорівна Северин. На згадку вона вишила сину Юрію сорочку-вишиванку, яка для нього є найдорожчим подарунком. Він із гордісттю одягав її, коли виступав у Іршанському духовому оркестрі.

Радіє А.В. Северин за своїх донечок, що мамина наука не про-йшла для них даремно. Чимало води спливло за життя. Були й радісні, і сумні моменти. Проте не розгубила жінка головного – доброти душі, любові та працелюбства. Тішиться, що залишилася для всіх потрібною, має пошану від людей.

Після спілкування з такою щирою і світлою людиною на душі надовго залишається оте тепло і приємний спогад.

Від щирого серця бажаю Анжелі В’ячеславівні та її родині міцного здоров’я, щастя, творчої наснаги, незгасної енергії та наполегливості. Нових звершень, затишку і тепла та вірних друзів.

Микола Ходаківський.

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *