Дорога, посріблена сивиною

А ви спостерігали коли-небудь, як уміло розмальовує землю художниця-зима?  Вона недаремно обрала для себе саме білий колір, адже він символізує чистоту, невинність, радість.

Не відстає від майстерності морозної пори року і життя. Тільки воно свій вплив здійснює не на природу, а на людину.  І настає час, коли великий художник бере до рук пензлик зі срібною фарбою та розмальовує скроні, волосся людини, надаючи їм сріблясто-сивого відтінку.

Мудрий народ говорить: «Життя прожити – не поле перейти», адже воно складається  з радісних і  сумних подій, і, долаючи свою дорогу, людині доводиться боротися зі стражданнями та перешкодами. І ось у Петра Семеновича Степарука за плечима не лише  90 років, а й багато спогадів, величезний досвід.

Розпочався життєвий шлях Петра Семеновича 10 січня 1927 року у с. Чернявка Червоноармійського району в родині простих селян-колгоспників. Батьки народили і виховали семеро дітей, віддавши їм свою любов і турботу. У теплій, затишній, дружній родинній атмосфері зростав допитливий та жвавий хлопчик Петро. Згодом він закінчив сім класів місцевої школи, набрався знань і сподівався на світле безхмарне майбутнє. Та почалася Друга світова війна, і у жовтні 1944 року юнак вирушив на фронт. За участь у війні отримав бойові нагороди: ордени «За мужність» та Великої Вітчизняної війни.

У 25-річному віці молодий Петро Семенович пов’язав свою долю з Ніною Федорівною, з якою познайомився в м. Іваново (Росія). Молода сім’я переїхала до Володарськ-Волинського. Тут вони виховали трьох дітей – В’ячеслава, Валентину та Галину. Ніна Федорівна працювала в лікарні в інфекційному відділенні, а голова родини – Петро Семенович –  на підприємстві «Західкварцсамоцвіти» спочатку майстром, а потім водієм. Згодом він змінив місце роботи і до пенсії працював різноробочим у комунальному господарстві смт Володарськ-Волинський.

Петро Степарук – хороший батько, мудрий дідусь та добрий прадідусь. Діти, внуки та правнуки його віддано люблять і поважають, а при зустрічі щиро цілують посріблену голову, передаючи своє душевне тепло рідній людині.

У січні Петро Семенович зустрічатиме 90-ту зиму. Нехай вона принесе йому на своїх білосніжних крилах міцне здоров’я, гарний настрій, віру в завтрашній день, родинне тепло та благополуччя. І нехай життя фарбує кожен день ювіляра у яскраві фарби та надихає на добрі справи.

Ірина Коханська.

Поділитися

Share to Google Plus
Share to LiveJournal
Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *